П’ятеро шукачів пригод у фургонах. Энид Блайтон. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Энид Блайтон
Издательство: OMIKO
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
Жанр произведения: Детские приключения
Год издания: 1946
isbn:
Скачать книгу
пхекнула Джорджа. – Спасибоньки, мені твій догляд не потрібний. Мене цілком і Тіммі догляне. Закладаюсь, дорослі залюбки спекаються нас на пару тижнів. Вони завжди думають, що літні канікули в нас задовгі.

      – А везтиме наш фургон Доббі, – озвалася раптом Енн, дивлячись на поле, де випасався слон, відганяючи мух довгим хвостом. – Доббі зрадіє! Гадаю, йому дуже самотньо, бо живе він у полі сам, і тільки зрідка його позичають люди.

      – Звичайно, можна буде взяти Доббі, – сказав Дік. – Було б добре, але де взяти фургон? Їх не складно орендувати?

      – Не знаю… – мовив Джуліан. – Я знав одного хлопця у школі… Діку, ти його пам’ятаєш, маленький такий хлопчина, Перрі… то він у кожні канікули подорожує з батьками у фургоні. Я достеменно знаю, що фургони вони винаймали. Я можу його розпитати, де саме.

      – Наші батьки й самі знають, куди звернутися, – сказала Енн. – Дорослі про таке знають усе. Я хотіла б, аби це був великий просторий червоно-блакитний фургон, з невеличким димарем, з віконцями по обидва боки, а позаду – двері й сходинки…

      Й усі, перебиваючи один одного, почали описувати свої мрії і зчинили такий галас, що навіть не помітили, як хтось підійшов і зупинився поруч, сміючись і слухаючи галасунів.

      – Гав! – увічливо попередив Тім, слух і зір якого пильнували за довкіллям. Діти підвели голови.

      – Привіт, мамуню, – сказав Джуліан. – Ти саме вчасно. Ми хочемо поділитися з тобою однією ідеєю.

      Мати, усміхаючись, присіла поруч з дітьми:

      – Що вас так захопило? Кажіть уже.

      – Матусю, тут така справа, – вихопилася Енн попереду інших. – Ми тут погодилися, що хотіли б на канікулах помандрувати самі у фургоні! Мамуню, це було б так цікаво!

      – Самі? – засумнівалася мати. – Навіть і не знаю.

      – Джуліан за нами догляне, – сказала Енн.

      – І Тіммі теж, – додала Джорджа.

      Тіммі на підтримку постукав хвостом по землі. Звичайно, догляне! Хіба він не робив це у попередні роки й не брав участі в їхніх пригодах?! Гуп, гуп, гуп.

      – Я повинна обговорити це з вашим татом, – сказала мати. – Не журіться… я ж не можу такі справи поквапом вирішувати сама. Але, гадаю, він погодиться, бо в нього намічається невелика поїздка на північ, і він хотів би, щоб я поїхала з ним. Тож він може пристати на цю ідею з фургоном. Увечері я з ним побалакаю.

      – І ще, неню, Доббі зможе везти фургон, – сказала Енн з палаючими очима. – Розумієш? І Доббі зрадіє, бо йому самому тут нудно.

      – Подивимося, – сказала мати підводячись. – А тепер ходімо додому і вмийтеся. Час полуднувати. Енн, що з твоїм волоссям? Що ти робила?

      У радісному очікуванні діти побігли додому вмиватися. Мати не сказала НІ. Вона навіть припускає, що це можливо. Боже, самим мандрувати з Доббі й Тіммі, у фургоні, самим готувати й прати… Просто пречудово.

      Батько повернувся додому дуже пізно, на жаль, і дочекатися на рішенець вони не змогли. Усі, окрім Джуліана, вже полягали, та й він, коли вже вкладався, не міг ще нічого повідомити друзям.

      Джуліан зазирнув до відпочивальні дівчат і сказав:

      – Батько