Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

rel="nofollow" href="#n_590" type="note">[590] Бен-Ґуріон сподівався дбати про арабських робітників, не залічуючи їх до «Гістадруту», і рішуче відкинув вимогу викреслити слово «єврейських» у повній назві організації. Генеральна організація єврейських робітників у Палестині. Замість цього він намагався переконати арабів у тому, що підтримувати сіонізм в їх інтересах.[591] Згідно з інформацією, яку отримав Бен-Ґуріон, багато арабів стояли перед вибором, чи залишатися під захистом «Гістадруту», чи відмовитися від нього.[592] Спроби співпраці успішними не були; Бен-Ґуріон склав у своєму щоденнику список жорстоких зіткнень між єврейськими та арабськими робітниками, деякі з яких були смертельними.[593] Репетур помітив ще одну проблему – частина єврейських залізничників використовувала свої робочі місця для виготовлення бомб для «Хагана».[594]

«Моє серце крається»

      Тоді Авігдору Грюну було шістдесят вісім років. Економічна криза у Польщі зруйнувала кредитний бізнес, який він розбудував до війни. У своїх спогадах він стверджував, що влада відкликала його ліцензію на роботу «приватного адвоката», оскільки він був євреєм, і що в підсумку в нього не було іншого вибору, окрім як взяти на себе посаду секретаря єврейської спільноти Плоньську.[595] За якихось десять років після того, як Бен-Ґуріон намагався переконати свою родину залишити місце народження, вони вже були готові їхати, але Бен-Ґуріон не поспішав тепер домовлятися про це. Він сказав, що допоможе їм лише тоді, якщо вони візьмуть достатньо коштів на перший час.[596] Його сестра Рівка, тепер уже вдова, надіслала йому, як він назвав, «жалісного» листа. Вона описала тяжке становище плоньських євреїв та свої особисті страждання, запитуючи, чи може брат пришвидшити її від’їзд. «Я відчуваю всім серцем її жахливе становище», – писав Бен-Ґуріон батькові, але не міг змусити себе порадити їй приїхати. Рівка писала, що готова виконувати будь-яку роботу, і її брат вірив у щирість цих слів, як писав, «але я не вірю, що вона зможе працювати або що знайдеться така робота, до якої вона здатна». Він вказав, який дохід потребуватиме сім’я з двох осіб, щоб жити в Палестині – п’ятнадцять фунтів на місяць – і запитав, «чи вистачить тобі тієї суми, що ти маєш, хоча б на рік?» Бен-Ґуріон знову рушив подорожувати й порадив відкласти це питання до свого повернення. Тим часом він надіслав їй копію своєї книги.[597]

      Ставлення Бен-Ґуріона розлютило його батька. Син спробував вибачитися: «Мені дуже шкода, що ти вважаєш мене винним у тому, що й досі не переїхав до Палестини», – писав він засмучено. Бен-Ґуріон хотів забрати батька тієї самої зими, але, на жаль, не міг цього зробити через свою політичну роботу. Що стосується Рівки, то протриматися протягом року було для неї недостатньо – їй треба було стільки грошей, щоб можна було жити за відсотки, а не зі свого капіталу, тобто мінімум три тисячі фунтів.[598] Минув ще рік. Тим часом помер і чоловік його сестри Ципори, залишивши