Він писав, що прийняв революцію всією душею. Життя Цемаха було врятовано, коли червоні сили увійшли до рідного міста його дружини, де вони переховувалися в будинку її батьків. Після подальших пригод вони нарешті добралися до Яффи. «Я живу тут, – повідомив він „своєму заповітному братові” Бен-Ґуріону. – Як би я хотів тебе побачити!» Він запевнив свого друга, що політичні відмінності, які розділяли їх, зникли. Бен-Ґуріона тоді був у Відні. Повернувшись, він спробував переконати Цемаха перейти до «Ахдут га-Авода», але той відмовився. Тим часом він попросив у Бен-Ґуріона трохи грошей. Допомагав і дядько Моше Сміланський. Цемах і Ханна найнялися вчителями у Ізраїльську сільськогосподарську школу Мікве, де платили добру зарплату, а також надали їм квартиру для проживання. Він писав і публікував, і почав здійснювати мрію своєї юності стати письменником, який пише івритом.[583]
Цемах намагався бути посередником у суперечці між Бен-Ґуріоном та Сміланським, і, як можна було очікувати, отримав проблеми на свою голову. Бен-Ґуріон не мав зацікавленості у врегулюванні: він хотів політичного судового розгляду, наскільки це можливо, публічного, в якому взяв би на себе роль осяяного лицаря, який захищає робітників перед фермерами, арабською робочою силою та «інформаторами». І він отримав таку можливість, але програв суд. Судді вирішили, що Бен-Ґуріон не має підстав називати Сміланського пліткарем.[584]
Протягом наступних місяців Бен-Ґуріон прагнув привернути увагу громадськості до подальших подібних ситуацій. Одного разу він навіть приєднався до адвоката – захисника єврейських робітників, які намагалися силою запобігти в’їзду арабських трудівників до цитрусового гаю, що належав фермеру з Петах-Тіква. Згідно з інформацією від «Га-Арец» судовий процес став сенсацією для всього міста. Великі скупчення людей збиралися навколо будинку суду, але вхід дозволений був тільки журналістам.[585]
Боротьба проти працевлаштування арабів явно суперечила твердженню сіоністів про те, що рух розвиватиме Палестину на благо всіх її мешканців. Але Бен-Ґуріон продовжував обіцяти, як і раніше, що створення єврейського національного дому не зашкодить арабам. Навпаки, він наполягав, що сіонізм не стверджував, ніби євреї були панівною расою, і не прагнув до створення аристократичного суспільства. Йшлося про національні та людські цінності. Бен-Ґуріон клявся знову й знову, що «лише антисеміт може вважати нашу боротьбу за право працювати в мошаві згубну для арабського працівника».[586] Іноді Бен-Ґуріон навіть стверджував, що одна з цілей кампанії на підтримку єврейської