Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

була «криницею любові, яку важко описати». Він ототожнював її із сіоністською вірою. «Фундамент нації – це матір», – заявив він на засіданні Кабінету міністрів.[43] Він міг також бачити її риси у самій землі Ізраїлю. «Я всмоктав мрію про землю Ізраїлю разом із молоком матері», – писав він. Вимагаючи, щоб Палестина була передана євреям, Бен-Ґуріон казав: «Піклування про дитину не може бути передане жодній жінці, нехай навіть справедливій та здібній. Але кожна дитина має бути віддана у руки її матері».[44] Мабуть, він бачив її один раз або двічі перед тим, як вирішувався статус жінки в Ізраїлі. Коли Бен-Ґуріон прагнув призначити Голду Меїр у його перший уряд, він зазначив: «Кожен із нас заборгував трохи вдячності своїй матері».[45] Він казав, що тато був йому і за тата, і за маму. «Мені важко забути, як це – бути в дитинстві сиротою, – писав він, – хоча в мене був улюблений батько, який дожив до вісімдесятишестирічного віку, якому я багато в чому завдячую за виховання й отриману освіту, але з матір’ю його неможливо порівнювати».

      Після двох років удівства Авігдор Грюн знов одружився. Бен-Ґуріон називав свою мачуху «тітка», «момех» на їдиш, як робили й інші сироти. Коли він згадував її у своїх листах до батька, то намагався це зробити з усією належною повагою. Але коли Бен-Ґуріон протистояв передачі дітей, що пережили Голокост, на всиновлення до Ізраїлю, він писав: «Тільки унікальні люди здатні до усиновлення; ми всі знаємо, що таке мачуха». Як писав його біограф Шабтай Тевет, здавалося, що тут він подумки повертався до свого власного минулого.[46] У будь-якому разі смерть його матері розколола дитинство на до та після. Іноді здавалося, що він перебільшував рівень свого спустошення від втрати мами, говорячи ніби вона померла, коли йому було всього десять.[47] Зазвичай він згадував коротке дитинство та раннє дозрівання без радості й ігор «окрім шахів».

      Деякі хлопці, яким не треба було працювати або вчитися торгівлі, проводили дні після бар-міцви у бейт мідраш – релігійних семінаріях, де вони навчалися під керівництвом учителів і самостійно кілька років до одруження та влаштування сімей, та навіть і після. Деяких відправляли з міста до гімназії, як називали академічні школи в Центральній і Східній Європі, а далі – продовжувати вище навчання. Бен-Ґуріон учився якийсь час у бейт мідраш зі Шломо Цемахом, де, як стверджував Цемах, він не виділявся особливими успіхами. «Його мозок не міг опанувати абстрактні логічні міркування на заняттях», – писав Цемах, додаючи, що він сам відзначився у вивченні Талмуду.[48] Отже, Бен-Ґуріон був хлопцем, осиротілим без матері, пасербом, нижчим за своїх товаришів, менш обдарованим у навчанні, який чув усюди, що його батько мав сумнівну репутацію. Він впорався зі своєю дитячою травмою, як робила більшість – пристосувався. Бен-Ґуріон часто посилався на свого батька як на «адвоката» і висловлювався про нього як про «визнаного лідера міських євреїв». Він намагався ніколи не