Після похорону я провів кілька тижнів у Браунсвілі ловлячи кайф. Одного вечора я побачив своїх друзів, які грали в кості кілька днів тому. Вони сказали мені, що Баркім був убитий.
– Ага, вони зловили твого братана, – сказав один із них. – Я думав, вони і тебе спіймали, тому що останній раз, коли ми бачилися, ти йшов із ним, коли ми тут грали в кості, і відтоді я тебе не бачив.
Смерть Баркіма мене сильно вразила. Це був той самий хлопець, який утягнув мене у вуличні грабунки, зробивши своїм вуличним сином. І він от тільки-но недавно казав мені забиратися звідси і йти назад до моєї білої сім’ї. І він був не один цієї думки. Усі друзі з мого району покладали на нас із Касом великі надії. Кас збирався вивести мене в люди.
«Тримайся цього білого чоловіка, Майку. Ми – ніщо, Майку, не повертайся сюди, Майку. Я не хочу чути ніякого лайна, нігер. Ти – наша єдина надія. З нас ніколи нічого не вийде, Майку, ми помремо просто тут, у Браунсвілі. Але ми зможемо сказати людям перед смертю, що ми тусувалися з тобою, ти був нашим нігером».
Куди б я не пішов, усі говорили мені на різні лади одне й те саме. Вони серйозно так думали. Для моїх друзів Браунсвіл був справжнім пеклом. Вони всі хотіли б мати можливість вибратися звідси, як це зробив я. Вони не могли зрозуміти, чому я хотів повернутися, але я повернувся, тому що намагався зрозуміти, хто ж я насправді. Мої два життя були дуже різними, але з різних причин я відчував себе як вдома в обох світах.
Одного разу в мої двері постукали – це була місіс Коулман, мій соціальний працівник. Вона приїхала, щоб забрати мою чорну дупу назад на північ штату, тому що мене спіймали на грабіжці і крадіжці. За три дні після похорону моєї матері я повинен був повернутися до Каса. Місіс Коулман була милою дамою, яка проїхала за мною з Кетскілла більше ніж дві години. Вона дуже підтримувала Каса і вважала, що бокс – це вельми добре рішення для мене. Я все ще був не в собі, тому сказав їй, що не збираюся повертатися до Кетскілла. Вона повідомила мені, що якщо я хочу залишитися в Брукліні, то їй доведеться зробити деякі документи, тоді поліція забере мене, а вона помістить мене де-небудь в Нью-Йорку. Мені тоді було шістнадцять, тож я знав, що вона говорить повну нісенітницю. За законом я не зобов’язаний був ні перед ким звітувати. Але я повернувся разом із нею на північ штату. Я подивився на свою квартиру і побачив, як моя мати жила в бідності та хаосі, а потім подумав про те, як вона померла. Це повністю змінило мої думки про те, як я збираюсь далі жити. Нехай вона буде короткою, але я намагатимусь, щоб вона була сповнена славою.
Коли я повернувся до Кетскілла, Кас допоміг мені пережити смерть моєї матері. Він розповів мені про той день, коли помер його батько. Кас був тоді разом із ним у будинку, і його батько кричав. Він не міг йому допомогти, бо не знав, що робити. Кас допоміг мені знову набратися сил. Тоді білий південноафриканський боксер на ім’я Чарлі Вейр, який був головним претендентом на титул