Тож я сидів у палючій ванні, але наступного ранку моє тіло почувалось значно краще і я міг знову тренуватися. Ніколи в житті я не почував себе настільки чудово. Усі мої сили були зосереджені на одній меті, і я ніколи не відступав від неї. Мені складно пояснити це почуття іншим людям.
Коли всі інші бійці йшли зі спортзалу на побачення зі своїми подружками й просто жили своїм життям, ми з Касом йшли назад додому і продумували наш план на майутнє. Ми говорили про те, що в нас будуть будинки по всьому світу. «Почути десь “Ні” буде для тебе схожим на іноземну мову, – говорив Кас. – Ти забудеш сам концепт слова “Ні”».
Я думав, що то несправедливо з мого боку – братися виграти чемпіонат, адже я був вихований таким ось генієм. Усі ці інші хлопці хочуть заробити грошей і забезпечити хороше життя своїм сім’ям. Але, дякуючи Касу, я хотів слави і жадав здобути її через їхню кров. Проте я почувався невпевнено. Я хотів слави, я хотів бути знаменитим, я хотів, щоб весь світ дивився на мене і говорив, який я класний. Я був просто чортовим смердючим молокососом.
Кас змусив мене повірити, що зелений із золотом пояс WBC вартий того, щоб за нього померти. Не через гроші. Я часто запитував Каса:
– Що означає бути найкращим бійцем усіх часів? Більшість цих хлопців уже мертві.
– Слухай, вони, може, й мертві, але ж ми з тобою про них говоримо. Оце й є безсмертя. Воно про те, щоб твоє ім’я було на устах у людей допоки сяє сонце.
Кас був надзвичайно драматичним. Він був схожий на персонажа з «Трьох мушкетерів». «Ми маємо дочекатися свого часу, як то роблять крокодили, сидячи в багні. Нам невідомо, коли настане посуха і тваринам доведеться мігрувати через Сахару. Але ми будемо чекати. Місяці, роки. Але наш час неодмінно настане. І газелі з антилопами гну підуть до води. І коли вони прийдуть, ми на них кинемося. Ти чуєш мене, синку? Ми будемо кусати їх так сильно, що коли вони закричать, їх почує весь світ».
Він був абсолютно серйозним, і я намагався триматися так само серйозно. Кас використовував мене, щоб повернутися до боксерського світу. І я надзвичайно хотів, щоб це сталося. Це було схоже на Графа Монте-Крісто. Ми відрядилися в світи, щоб здобути помсту. Кас був щасливий, коли зрозумів, що я справді з ним. Проте після того він став просто параноїком. Я сидів у вітальні і читав книгу, а Кас ходив у халаті по кімнаті. Раптом він підходить до мене і ні з того ні з сього говорив:
– Так, ти теж мене кинеш. Вони заберуть тебе звідси. Ти кинеш мене так само, як і всі інші…
Я не знав: грає він зі мною в якусь уявну гру чи просто жаліє самого себе.
– Ти що, з глузду з’їхав, Касе? Про що ти говориш?
Я б ніколи з ним так не розмовляв. Напевно, це був один-єдиний раз, коли я назвав його божевільним.
– Ти