Кас дав мені почитати книгу під назвою «Уас дав мені». Я не міг відірватися від неї. Я дізнався з неї, як бійці справлялися зі своїми емоціями, як вони готувалися до боїв. Ця книга дала мені надзвичайно глибоке розуміння людської психології. Що мене вразило, так це те, як старанно працювали бійці старої школи і як вони голодували. Я читав, що Джон Л. Салліван пробігав на своїх тренуваннях по п’ять миль, а потім повертався ці п’ять миль пішки і проводив двадцять раундів спарингу. Еззард Чарльз розповідав, що він пробігав за день лише три‒чотири милі й боксував по шість раундів. Я подумав, чорт забирай, Салліван 1880-ми роками тренувався стараніше, ніж цей хлопець 1950-ми. Отже, я став проходити по милі перед тренуваннями в залі, йшов на свій спаринг, а потім повертався додому. Я почав наслідувати хлопців старої школи, адже вони видавалися мені такими крутими. І у них були довгі кар’єри.
Я зводив Каса з розуму, постійно розпитуючи його про цих старих бійців. Я знаю, що він любив поговорити про бокс, але іноді, здається мені, я був аж занадто старанним і набридливим. Я читав усі книги Каса про бокс, тому, коли ми сідали за обідній стіл і Кас починав розповідати іншим хлопцям про історію боксу, і якесь ім’я або дата раптом вислизали з його пам’яті, так що він переривався і не міг продовжити думку, я закінчував його речення за нього.
«Цей хлопець знає все, – казав він. – Він поводиться так, ніби був там». Я серйозно ставився до історії боксу, адже я міг навчитися незліченній кількості речей у старих бійців. Що я повинен зробити, щоб стати таким, як цей хлопець? Які навички та знання у нього були? Кас розповідав мені, якими лютими й несамовитими вони були поза рингом, і як вони, щойно ступивши на ринг, ставали розслабленими та спокійними. Я дуже хвилювався, слухаючи, як він говорить про цих хлопців, відчуваючи, як високо він їх цінує. Мені так хотілось, щоб і про мене колись так заговорили. Я хотів стати частиною цього світу. Я дивився бої боксерів по телевізору і помічав їх скривлені обличчя, коли вони наносили удари одне одному, дивився на їх пошрамовані тіла і… я бажав собі таке саме обличчя і таке ж тіло.
Ми говорили про всіх тих великих людей. Я закохався в Джека Джонсона. Що то за сміливий хлопець! Він був першим чорним хлопцем, що мав визнання. І мені пасувала його зверхність. Якось його зупинили за перевищення швидкості й поліціянт виписав йому штраф у 10 доларів, він же натомість дав двадцятку і сказав: «Чому б вам не взяти цю двадцятку, я збираюся невдовзі їхати тим же шляхом назад».
Він був майстром маніпуляцій. На тренуваннях він перед тим, як надіти шорти, обмотував свій пеніс, щоб той виглядав більше і викликав у білих хлопців комплекс неповноцінності. Він принижував