Оля. Ольга Саліпа. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Ольга Саліпа
Издательство: OMIKO
Серия: Мистецькі біографії
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2020
isbn:
Скачать книгу
якийсь цікавий художній твір. Ольга ховалася біля самісіньких дверей у сусідній кімнаті. А коли дискусія сягала апогею, то не витримувала, виходила зі сховку і палко висловлювала свою думку. І тільки перелякані очі тата зупиняли її. В такі миті хотілося провалитися крізь землю. Сором – ось вічний супутник її нестриманості.

      – Дивно, що у такій родині дівчинка отримала негідне виховання, – яксь із докором сказала Аделя Францівна Олиній мамі. Та, не знати, за що, вибачилась.

      – Я більше не хочу, щоб вона мене вчила, – рішуче сказала Ольга, коли за педагогом зачинилися двері.

      – Даремно. Адже вона каже правду, – мама взялася накривати на стіл, а донька – їй допомагати. – Десь ми тебе не догледіли.

      – Я думаю, досить із тебе навчання. По чотирьох класах сидітимеш удома, – тато, котрий якраз у ту хвилину зайшов до кімнати, замислено глянув на Ольгу. Дівчинка заклякла на місці:

      – Як то – вдома?

      – Так, як і всі. Помагатимеш матері. Щодо уроків малювання та музики – я не перечу, то треба кожній жінці. Грай, малюй, скільки хочеться. А навчання – досить. Щось зле сіють книжки у твоїй голові, боюсь, аби тебе не згубили.

      Ольга мовчки поклала тарілку на стіл і погладила скатертину рукою.

      – Тоді… Тоді я не хочу нікого бачити! – Схопила поділ сукні й побігла надвір. Батьки переглянулися між собою: така реакція була очікуваною, нічого дивного.

      Дівчина стала посеред двору і з жахом прислухалася до серця, що вилітало з грудей. Нащо воно грає такі злі жарти? Чи вартувала ця витівка зіпсованого настрою батькам? Оля сіла на колоду під парканом і затулила вуха руками, щоб не чути свого серця. Але від цього його стукіт став іще сильнішим. Дівчинка різко встала і побігла за хату, туди, де виднілися гори, де у величезній загорожі паслися коні. Біля стовпчика огорожі лежало старе сідло. Схоже, хтось із селян залишив, а сам пішов напитися води чи пообідати. Ольга, довго не думаючи, осідлала першого-ліпшого коня, що пішов до рук. Тисячу разів бачила, як робив то батько і брати, – проблем не виникло. Рішуче вперлася руками йому в шию і застрибнула на спину. Кінь кілька разів тупнув копитом і потряс головою від несподіванки, але далі пішов спокійним кроком уздовж огорожі. Ольга боялася навіть дихати. Але дуже швидко страх змінився захопленням. Кінь рухався повільно і поважно. Дівчина відчувала, як напружується і розслаблюється кожен його м’яз. Натягнула вуздечку сильніше. Побачила, що тварина сповільнила крок. Легенько штовхнула ногою в бік, як то робив батько – і кінь пішов швидше.

      – Ви, панночко, так би не бавилися, бо сукенку замастите, – почула голос за плечима і спробувала оглянутися. Тварина такого маневру не зрозуміла і різко зупинилась. Ольга відчула, як ковзнула голими литками по порепаній шкірі сідла. Очуняла за мить, коли кінь, не второпавши, що відбувається, закрутився на місці й мало не розтрощив копитом їй голову.

      Саме тоді, коли ледь не сталося неминуче, звідкись підскочив хлопець у засмальцованій сорочці й сильно ляснув тварину ззаду. Кінь відстрибнув