– Ні, ніколи не чула про таке, – промовила Мерил безжально, – і не думаю, щоб це сталося з твоїм волоссям.
Енн зітхнула:
– Ну ось, ще одна надія померла. Моє життя – справжнє кладовище надій. Я прочитала цю фразу в одній книжці й тішуся нею щораз, коли в чомусь розчаровуюсь.
– Не бачу, в чому тут розрада, – повагом завважила Мерил.
– Але ж це звучить так красиво й романтично, немов я героїня повісті, розумієте? Я так люблю все романтичне, а кладовище надій – це найромантичніша річ, яку тільки можна уявити. Як добре, що в мене є таке кладовище. Ми поїдемо сьогодні через Озеро Блискучих Вод?
– Ми оминемо ставок Баррі, якщо це його ти так називаєш. Поїдемо прибережною дорогою.
– Прибережна дорога. Звучить чудово! – сказала Енн мрійливо. – Цікаво, вона так само прекрасна, як і її назва? Щойно ви промовили «прибережна дорога», я відразу уявила її! І «Вайт Сендс» теж гарна назва, але вона мені не так подобається, як «Ейвонлі». Бо «Ейвонлі» звучить, як музика. А далеко до Вайт Сендс?
– Вісім кілометрів. Якщо ти вирішила не замовкати й на хвилину, то говори, щонайменше, з користю. Розкажи мені все, що ти про себе знаєш.
– О, те, що я знаю про себе, не варто й розповідати, – гаряче вигукнула Енн. – Якби ж ви дозволили мені розповісти, як я себе уявляю, вам би це здалося набагато цікавішим.
– Ні, з мене досить твоїх фантазій. Дотримуйся суворих фактів. Почни з початку. Де народилася й коли?
– Мені виповнилося одинадцять у березні, – із зітханням повідомила Енн перший факт. – Я народилася в Болінброці, це Нова Шотландія. Мого батька звали Волтер Ширлі, він був учителем у місцевій школі. Мою маму звали Берта Ширлі. Волтер і Берта – чарівно, правда? Як мене тішать ці красиві імена! Було б жахливо мати батька на ім’я, скажімо, Джедеді, так?
– Я вважаю, що не має значення, як звуть людину, якщо тільки це порядна людина, – сказала Мерил, вирішивши, що дівчинка має почути альтернативну і, головне, правильну думку.
– Ну, не знаю, – Енн задумливо глянула на неї. – Я одного разу прочитала в книжці, що троянда пахла б так само солодко, якби навіть називалася по-іншому. Але ніколи в це не повірю. Хіба могла б вона бути такою прекрасною, якби називалася «будяком» або «капустою». Гадаю, мій батько був би хорошою людиною, навіть з ім’ям Джедеді, проте, впевнена, це був би тяжкий хрест для нього.
Моя мама теж вчителювала до заміжжя. Адже чоловік –