Енн із Зелених Дахів. Люси Мод Монтгомери

притулилася до Мерил і засунула свою ручку в її загрубілу долоню.

      – Як це чудово – повертатися додому, знаючи, що це твій справжній дім, – сказала вона. – Я вже люблю Зелені Дахи, хоч ніколи раніше не любила жодного місця. Жодне не здавалося мені моїм домом. О, Мерил, яка я щаслива! Я могла б молитися прямо зараз, і це зовсім не здалося б мені важким.

      Якесь незвідане тепле відчуття наповнило серце Мерил, коли маленька худенька ручка лягла в її долоню. Можливо, це було відчуття материнства, якого вона була позбавлена. Сама його незвичність і солодкість стурбували її. Вона поспішила привести свої почуття до звичайного стан, перейшовши до навіювання моралі.