І Люся крутнулась, немов модель Київського будинку моди, а за тим люто вп’ялась очима в Романа:
– А тебе, дурбецало, взагалі дочекалася тільки тому, що не хотіла ввечері сама йти до Будинку офіцерів. Ось! – на одному диханні випалила розлючена дівчина й склала руки на грудях, уже готуючись йти геть.
– А-а… Ну тепер зрозуміло! – кепкуючи знизав плечима Роман і розсміявся: – Липки – то ж такий небезпечний район, що тебе, таку красиву, мабуть, викрадуть патрулі.
Люся гнівно стукнула підбором об асфальт і рушила геть. Юнак враз протверезів і кинувся її наздогін:
– Та почекай!.. А ти й справді прекрасна в цьому костюмі… В мене аж перехопило дух. Люсю, ну пробач мені…
Роман склав долоні дашком і скорчив жалісливу гримасу. Було видно, що Люся думала набундючитись, однак веселий настрій юнака примусив її пирскнути від сміху.
– А ти легкий на вдачу і гарний, – віддихалася, нарешті, Люся після затяжного приступу сміху. – Я аж ледь не сконала! Диви, аж плачу від сміху.
– То краще плач від сміху, Люсю. І тільки від сміху, – проказав щасливий парубок, і вони, взявшись під ручку, попрямували вверх вулицею Кірова[6] до Будинку офіцерів.
– Концерт прекрасний! – з удаваним захватом проспівала дівчина, розпрямляючи на собі цупку тканину модного, пастельного пальта й ніяково посміхаючись.
Сонце вже давно сховалося за обрій, коли вони перейшли пішохідний перехід і опинилися в Радянському парку[7], який добре підсвічували ліхтарі. Роман тільки хитро посміхнувся, але промовчав. Деякий час ішли мовчки, потім Люся не витримала:
– Ну пробач мені! Я не знала, що то буде репертуар із філармонії! В останню хвилину програму змінили…»
Роман уже на правах свого обійняв її за плечі, чим, варто зазначити, зловживав увесь вечір, і посміхнувся. Потім його сяйнуло:
– Ходімо до мене! Я мешкаю в кількох кроках звідси! Нормальну музику послухаємо. Бені Гудмена… – Роман запнувся, а потім додав: – Мама вчителює в другу зміну.
– Ну, ні!.. – дівчина запротестувала. – Саме тому й не піду. Ми, хочеш сказати, наодинці будемо? Та за кого ти мене маєш?!
– Знову завелася! – не витримав і крикнув парубок. – Ну чого ти в мене така запальна, Люся! Ну хочеш – поїдемо до тебе? Ти де живеш?
– Далеченько… – зізналась дівчина й махнула рукою кудись у незрозумілому напрямку. – По Брест-Литовському шосе[8] майже в самий кінець.
– То ти що, з «баклажанників»? Приватний сектор? Куренівка? – Розсміявся Роман. – Ось і маєш: перш ніж пропонувати відвести з танців додому, спочатку запитай дівчину, чи вона з твого села.
– Ха-ха. Ну от прямо дуже смішно, – набундючилась Люся. – Ти часом не в цирку мешкаєш? Тут недалечко, буквально за рогом?
– Ет, Люсю, відстала ти від життя! Цирк Крутікова на Карла Маркса[9] ще німці зруйнували[10]! Я дивлюсь, ти й справді