Іван Мазепа – людина, політик, легенда. Денис Журавльов

царя Олексія, мати єдинокровного брата Софії, Петра I, Наталя Кирилівна) про відверто невдалий для росіян та козаків перебіг походу. Тому в Москві на Мазепу цілком можливо чекала пастка, поставлена його колишнім «благодійником» Голіциним – і перехід гетьмана на бік Наришкіних після майже місяця вичікування і запевнень Софії в своїй лояльності був цілком логічним кроком. Саме всебічна підтримка Мазепи та його найманих та городових військ додала Петрові, його матері та реальному голові клану – царському дядькові Льву Наришкіну – впевненості у вирішальні дні протистояння з Софією (кінець серпня – початок вересня 1689 року).

      Лев Наришкін

      Зрештою, успішна вереснева аудієнція Мазепи у Петра в Троїцькому монастирі, обмін дарами поклали початок багаторічним приязним відносинам царя і гетьмана. У зв’язку з цим зазначимо: вплив гетьмана на царя був максимальним саме в 1689–1700 роках, коли освічений, з чималим політичним досвідом гетьман мав справу з молодим, без досвіду, царем, який конче потребував вірних і проникливих порадників (серед них на цьому етапі важливу роль відігравали гетьман Мазепа та відомий шотландець на російській службі генерал Патрік Гордон). Ставлення молодого Петра I до Мазепи зрозуміле, але ось відношення у цей період гетьмана до царя досі викликає суперечки: багатьох дослідників дивує «ультралояльність» гетьмана протягом майже всього його правління і така, здавалося б, раптова зміна курсу наприкінці. Сьогодні ясно: лояльність гетьмана щодо Петра I була явищем тимчасовим, таким собі елементом політичних комбінацій (що цілком нормально для політика-реаліста, який на перше місце ставить майбутнє своєї держави, а не інтереси союзника або зверхника). Але, можливо, на адресу Мазепи можна зробити інший закид: чи не була ця лояльність аж занадто сильною і довготривалою? Безсумнівно, при відповіді на це питання слід враховувати ту надзвичайно складну обстановку, за якої був змушений діяти гетьман як голова Української козацької держави, твердо усвідомлюючи принципи поведінки будь-якого вельможі при дворі тирана, сформульовані великим флорентійським філософом доби Відродження Ніколо Макіавеллі (гетьман, здобувши чудову освіту і володіючи значним зібранням книг, без сумніву, знав найвідоміші твори італійського філософа – «Государ» та «Роздуми над першою декадою Тіта Лівія»; недаремно літописець Величко називав Мазепу «Махієвелем»).

      Ніколо Макіавеллі

      Н. Макіавеллі. Государ. Видання 1532 року

      Макіавеллі писав: «Варто дотримуватися однієї з двох крайнощів, тобто або зблизитися з государем, або віддалитися від нього… але якщо для відкритої боротьби сил бракує, треба всіляко намагатися здобути ласку государя. Хто чинить інакше, той має жити в постійному страху, хоча б він і відзначався великими чеснотами». Останнє Мазепа знав дуже добре – адже кілька гетьманів уже поплатилися за свою, як здалося Москві,