– Його батько, напевно, був дуже чесним, – пояснював він Адікові і собі бідність господаря. – Все, що викопував, віддавав начальству. Нічого собі не залишав. Тому й син нічого, крім житлоплощі, не успадкував. І напевно тому Польський допомагав Клейноду-старшому. Зі співчуття. Почувався винним перед цим дурником, який нічого під кінець життя не назбирав, а потім ще й на рак захворів. А що таке рак, коли у тебе немає грошей на лікарів і ліки?
– Можна подумати, рак лікується грошима, – нарешті Адік знайшов момент для іронії.
– Грошей у них ніколи не було. Польський допомагав тільки ліками. Він їм посилав порошок.
– Який порошок? – насторожився Адік.
– Ну, я повільно до цього підходжу, – Олег витримав паузу і продовжив з хитрою посмішкою на обличчі. – Спочатку я думав, що це ліки. Але син розповів, що порошок, точніше дрібний білий пісочок з кристаликами, він отримував у поштових конвертах у папірці, складеному фантиком. А той був захованим всередині листа, тільки листів Польський Клейноду-старшому ніколи не писав, аркуші завжди були чистими…
– І? – Адік став підганяти оповідача, бо він уже допив свій чай, алкоголю йому сьогодні не хотілося.
– І ось я думаю, що це були не ліки, а дещо інше. Тому, що за словами сина, порошок допомагав йому і від раку, і від гіпертонії і давав йому стільки енергії, що хворий міг усю ніч бродити Подолом. Думаю, це були «колеса»! Наркотик!
– Он як? – Адік здивувався, і очі його блиснули цікавістю.
– Тобто Польський, я думаю, розбагатів не на захованих від археологічного начальства знахідках, а на наркотиках!
– Ні, – Адік махнув рукою. – Людина, яка прожила стільки років у Союзі і зробила там кар’єру, візьметься за наркотики? Не вірю! Найпевніше, йому вдалося викопати і переправити до Греції купу золота. Звідси і гроші, і можливість добути «колеса» для смертельно хворого товариша.
– Є тільки один варіант дізнатися правду, – хитро сказав Бісмарк.
– Ну і який же?
– Запитати у старого.
– У якого? Ти що, все ще думаєш, що він живий?
– Ну ти ж сам щойно сказав, що він міг заховати золоті знахідки і переправити їх до Греції? А крім того…
З виглядом переможця Олег дістав із куртки прозорий файлик, а з нього витяг поштовий конверт і простягнув його Адікові.
– Ось, Клейнод знайшов на моє прохання один з конвертів, у яких пересилалися ліки. – Бачиш? Грецька марка зі штемпелем, адреса одержувача з прізвищем та прізвище відправника. Правда, без адреси, але це ж не проблема…
– Це конверт, у якому надсилався порошок? – Адік розсунув боки конверта і уважно заглянув всередину. – Таж тут могли залишитися сліди, за якими не важко і визначити, що там було?
– Небезпечно! – похитав головою Бісмарк. – Покажеш фахівцям, а вони тебе здадуть з бебехами! А потім ти їх до мене приведеш! І ми так нічого й не дізнаємося!
І тут Олег завмер, а погляд його немов розвернувся всередину самого себе. Наче він хотів роздивитись власні думки.
– Зачекай,