На протилежній до річки Південний Буг стороні села біля дороги у напрямі до села Соколинці знаходилось сільське кладовище. Перед кладовищем на досить великому майдані була побудована дерев’яна церква, в якій місцевий люд як розпочинав свою мандрівку в життя обрядом хрещення, так і закінчував її по шляху на погост.
Село Колюхів належало до Брацлавського повіту і славилось вирощуванням тютюну. Тютюн – теплолюбива культура, тому садили його селяни весною розсадою, яку отримували з парників. У відкритий грунт розсаду тютюну висаджували рядами на відстані до півметра у міжряддях та до двадцяти сантиметрів у ряду. Висота рослин досягала двох-трьох метрів. Листя на рослинах виростало розкішне, фікусоподібне у декілька рядів. Селяни його зривали, насилювали на мотузки, розвішували та сушили на сонці. Потім добре висушене листя складали в папушки і різали ножем на тонкі смужки. Часто тютюн у селян оптом закуповували євреї, які держали тютюнові фабрики. Вони гарно платили за те золотими карбованцями. Ці карбованці потроху ховались на чорний день, як універсальна валюта, що мала свою ціну при будь-якій владі.
Коли об’єднаний загін переправився через річку, то розпитуючи зустрічних селян, які прямували до містечка Немирів, Артем дізнався, що у Колюхові знаходиться невелика залога з п’яти червоноармійців. Ця залога розміщувалась у будинку поміщика Рублевського і, судячи з розповідей селян, не дуже переймалась тим, щоб організувати належну охорону. Червоноармійці мали на своєму озброєні, окрім гвинтівок іще і ручний кулемет «Льюїс», а тому було необачно вступати з ними у відкритий бій.
Отримавши цю інформацію, Артем дав команду колоні зупинитись у невеликому ліску, що знаходився майже біля річки за озером-старицею. Передавши керівництво колоною об’єднаного загону отаману Лихо, Артем відокремив із свого загону десять козаків, один з яких був місцевим жителем, і з ними вирушив в сторону Колюхова. Артем і сам досить непогано знав навколишні місця, тим більше що в Колюхові проживала його рідна сестра Тетяна, яка нещодавно вийшла заміж за жителя цього села Івана Кулібабчука. До революції Тетяна служила в Одесі прислугою у професора Миколи Попова. Коли професор під час революції подався у Францію, Тетяна повернулась додому і невдовзі вийшла заміж за Івана.
Надворі вже сутеніло, тому Артем розраховував в цих сутінках стиха підійти до будинку Рублевського та, напавши на червоноармійців зненацька, роззброїти їх. Так воно і сталось. Загін увійшов у село зі сторони нового будинку професора, потім пройшов по окраїнній вулиці, що носила назву Садиби, і, промайнувши напрямки через городні ділянки селян та першу ставкову греблю, вийшов біля садиби Рублевського.
Одне з вікон будинку поміщика було яскраво освітлене