Олександрі Соколовській на той час було тільки шістнадцять років. Вона щойно завершила навчання у четвертому класі Горбулівської гімназії і певний час вчителювала у церковно-приходській школі. У загонах братів Саша виконувала роль зв'язкової. Обдарована даром переконання, вона їздила по навколишніх селах та агітувала селян виступити на захист свого майна і осель. Зодягалась Олександра у коротку спідницю, синю чумарку, чоботи з острогами та сіру шапку з червоною стрічкою. На цій стрічці був виписаний синім чорнилом гарним каліграфічним почерком заклик: «Смерть ворогам України!».
Бойовий шлях Дмитра, як і у його брата Олексія виявився теж досить коротким. На отаманському місці братів заступив Василь Соколовський, військова дорога якого виявилась іще коротшою. Невблаганна доля відвела братам Соколовським для боротьби з ворогами України дуже мало часу. Після загибелі Василя, повстанську бригаду очолила наймолодша сестра, яка взяла собі імя-псевдонім Маруся і мала на той час усього тільки сімнадцять років.
Після злуки з іншими отаманами об’єднаний загін на початку грудня 1920-го року розташувався у старих окопах у лісі за десять верст від Гайсина. Цей укріплений район залишився ще з часів війни 1914-го року та призначався для організації нової лінії оборони у випадку відступу військ царської армії. Окрім глибоко виритих та добре облаштованих деревом окопних комунікацій тут також були непогано побудовані бліндажі та вогневі точки, що дозволяло розраховувати на зимівлю загону у цілком пристойних умовах.
Тому командування об’єднаного загону прийняло рішення провести підготовку бліндажів і комунікацій до зимового базування. Не затягуючи цього питання увесь особовий склад приступив до приведення бази свого розташування до жилого стану. Розпочались роботи по укріпленню стін та дахів бліндажів, утепленню приміщень та встановленню в них дров’яних пічок. Окремим підрозділам, що мали через своїх козаків зв’язок з місцевими селянами, вдалось навіть дістати та встановити в бліндажах залізні пічки-буржуйки.
Господарська частина зайнялась заготовлюванням провіанту, для чого на околиці бази періодично споряджались продовольчі загони. Ці загони, перш за все спорожнювали продуктові запаси навколишніх осередків більшовицької влади, які готувались для відправки в сусідню Росію. Звичайно, така діяльність не могла зостатись непоміченою владними структурами більшовиків, бойові частини яких на той