Яка, власне, різниця між Костею і мною?
Одначе я знову дивлюсь на годинник: чверть на сьому. Усміхаючись, як Костя, я одягаюсь хапливо, сприскую колонською водою хустку й виходжу. Сидячи на візнику, я посвистую й думаю: «А чому б не похуліганити? Чим я рискую? Принаймні, потішусь, коли так. Чого доброго, ще попрохає чоловіка приняти мене. Навіть неодмінно фігуруватиме чоловік».
На хвилинку з’являється бажання повернути назад.
«Ні, хоч у цьому доведи до краю, паскудо!» – з несподіваною мстивою злістю думаю я й навіть радію з того, що зараз має бути мені.
Але, коли я під’їжджаю до будинку, біля якого вчора я провів цілий день, і бачу страшно знайомі стовпчики, дерева, тротуар, вікна, парадний ґанок, на мене нападає несмілість і сором. Я нерішуче входжу в парадний, іду по сходах, шукаючи шостий номер квартири. Перед дверима, над якими прибито емалеву табличку з числом 6, я зупиняюсь і витираю піт з лиця. На самих дверях я бачу другу, поважну мідну таблицю з чорними строгими літерами: «Семен Семенович Шипун».
Який Шипун? Через що Шипун? Та, чи це ця квартира? Так, номер шість. Невже обманула?
Рішуче я надушую ґудзика й чекаю. А сам, немов ховаючись від когось, поспішно й хитро думаю: коли обманула, – піду, не шукатиму більше.
Клацає ключ у дверях. Я випростовуюсь, поправляю капелюх і набираю поважного, строго-серйозного вигляду. А серце б’є молотом.
– Скажіть, будь ласка, тут мешкає Ганна Пилипівна Забережна?
Покоївка ширше розчиняє двері й каже:
– Тут! Пожалуйте!
Мені здається, що на її губах миготить легка усмішка. Я твердо входжу, не хапаючись, роздягаюсь і покашлюю. Передпокій великий, декілька дверей, крізь одні видко килим, фотелі й пюпітр.
Покоївка йде до дверей праворуч, легесенько стукає й говорить:
– Панночко, до вас прийшли!
В голосі теж вчувається усмішка, але я зупиняю увагу тільки на слові «панночка».
– Проси!.. – ледве чується з середини.
Покоївка одчиняє двері й занадто поважно говорить:
– Пожалуйте, просять…
Через розчинені двері я бачу: голубий параван, краєчок мармурового умивальника і широкий жовто-гарячий промінь вечірнього сонця на стіні.
Я