Іван Драч. Михайло Загребельний

прадідом, а Фелліні ходить «Вісім з половиною» колами свого сучасного кінопекла. Це в якійсь мірі пов'язано з майже осучасненою легендою про поета, про бородатого вигнанця, який на запитання, що йому потрібно, відповідає змучено: «Миру!» А найбільше це зв'язано з нашою молодою вірою в можливість витворення людиною таких гігантів духу, як Аліг'єрі».

      У травні відвідує Веймар, Вартбург. Знайомиться з Пабло Нерудою. Гуляє з ним травневими веймарськими ночами: «…обережно підходив до стосів акуратно нарізаних грабових і букових полін, що стояли майже біля кожного будиночка, – про що він думав? Чи не про те, як молодий Гете і Шарлотта фон Штейн виїздили колись з цього міста, щоб зустрітись на галявині в буковому лісі – у Бухенвальді?». У Вартбурзі «…Неруда жартівливо допитувався, а де ж та чорнильниця, якою Лютер шпурляв у чорта, коли рогатий заважав йому перекладати Біблію». Переклади Данте, Неруди, статті про них читач знайде в книзі Івана Драча «Наближення» (2008).