– Значця, так. Воно, може, то й невигідно, так зате нам підпира: продавай к лихій годині ялівок та купуй таких, щоб телилися. Норми по надою ми не виконуємо, а корма йдуть.
– Добре. Ми це питання утрясемо.
– А ти не тряси, а залигуй корів та веди в район, – гарячився Кузь.
Павло, приходячи на обід, кожного разу дивував Явдоху якоюсь новиною.
– Оце купили дві корови, – повагом розказував він, сідаючи за стіл в своєму сірому халаті, що робив його схожим на коновала. – Одна ряба, друга рижа.
– Радій, радій, – бубоніла Явдоха, гримаючи чавунами. – Побачимо, що ти заробиш на тій фермі.
– А тобі все мало! – обзивався Павло, так налягаючи на борщ, що з вусів аж пара йшла.
– Не мало, а люди зі своєї роботи щось мають, а ти весь вік сухий хліб їси.
– Аби ти менше гавкала, – спокійно радив Павло.
Але одного разу він здивував Явдоху не на жарт. Пообідавши, поліз між горшки, вибрав глечика, обмотав його мотузкою за шийку так, як ото обмотують мазницю, та ще й виважив на руці, чи міцно. Явдоха мовчки на все те дивилася, бо гадала, що він збирається на здобутки до сусідів. Не раз уже було таке, що заявлявся Павло до Вихорів, чи до Бовдюгів, або ще до кого-небудь із кутчан, сідав на лаву і, помовчавши з годину, говорив:
– Грасти (здрастуйте). Угадайте, чого я до вас прийшов?
– Скажете…
– Позичте квасу.
І йому позичали, бо Павло був такий чоловік, що ніколи не жалів для людей своєї сили. Треба кому викопати льох, колодязь або яму для померлого – Павло грабарку на плече – і пішов. У роботі чоловік надійний, на плату невибагливий. Питають його:
– Скільки ж вам, дядьку, за роботу?
Павло подумає, дивлячись у землю і ніби питаючи в неї поради, скільки ж коштує його труд на ній, а тоді перекладе грабарку з одного плеча на друге та й скаже:
– Та давайте, скільки дасте.
– То, може, ви не грішми, а салом візьмете?
– Можна й салом…
– Правда, сала в нас не так-то й щиро, бо в цім році ще не кололи, то, як ваша згода, то, може, сметаною відберете?
– Та коли так, то можна й сметаною.
Отож і думала Явдоха, що піде Павло на відбереньки заробленого в людей. Але сталося не так. Повернувся Павло ввечері і поставив повний глечик молока на стіл.
– Оце тобі! Мабуть, аж до сестри ходив? – зраділа Явдоха, що таки дуже полюбляла молочну затірку.
– На фермі дали.
– На якій фермі? – не второпала Явдоха.
– Уже ж не на якій, як не на артільній…
– З якого дива?
– Завфермою розпорядився. Бери, каже, по літрі в день, це, каже за твою роботу.
Явдоха так і засвітилася на лиці. Розтопила піч, нагріла води, дістала із скрині чисту, викачану рублем та качалкою сорочку, заворкувала біля Павла голубкою.
– Помий же голову та переодягнися, – лагідно припрошувала вона. – Бо завтра ж неділя, то, може, й у