До того, як Фройд створив психоаналіз, вважали: якщо людина нервова (nervous), то, мабуть, щось негаразд із її фізичною будовою, хоча це й неможливо підтвердити під час огляду. Пацієнти, які скаржаться на різноманітні болі, специфічні відчуття, хворобливі страхи та нав’язливі думки, що не мають фізичної підстави, завжди становили більшу частину випадків. Тому американський лікар доктор БірдXIII зробив висновок: якщо в таких випадках фізичний огляд нічого не виявляє, то неодмінно має бути щось негаразд із їхніми нервами. Отже, він назвав весь клас таких випадків неврастенією, тобто слабкістю нервів. Хоча тут насправді про «слабкість нервів» ідеться не більше, ніж у випадках, коли люди на подібне не скаржаться. Однак доктор Бірд вважав: якщо немає виявлених проблем із серцем чи легенями або інших органічних розладів, які б пояснювали скарги пацієнта, тоді слабкими мають бути саме нервові волокнини. У разі неврастенії використовували багато різних засобів, але лікування було суто симптоматичним. Тобто, якщо пацієнт був збудженим, ліки його заспокоювали, якщо млявим чи пригніченим – вони його стимулювали. Проте, хоч би якими були засоби, пацієнти не одужували. Вони приймали прописане, але знов поверталися до лікарів, що дратувало і тих, і тих. Можу сказати, що на це скаржаться майже вісімдесят відсотків пацієнтів, які консультуються в лікарів, принаймні на це вказує досвід багатьох консультантів. По суті, вони й представляють той чималий клас пацієнтів, з якими ми маємо до діла в клініках, диспансерах та приватній практиці. Звичайно, їм якось допомагають, але завжди лише тимчасово. Багато років тому, коли я працював у п’яти різних клініках і диспансерах Нью-Йорка, я мав справу з пацієнткою, що була знайома з ними усіма. Я лікував цю жінку у Вандербільтській клініці, а потім ми перетнулися в диспансері Бельвю. Вона виглядала винною та присоромленою та, намагаючись виправдатися, стверджувала, що ліки, які вона отримала від мене в першій клініці, більше не діють. Отже, такі пацієнти змінювали шпиталі один на інший, як вони, направду, роблять це й тепер.
Приблизно 1880 року проф. Гайнрих ЕрбXIV з Гайдельберзького університету відкрив терапевтичні властивості електрики. Невдовзі почалася справжня лихоманка – її використовували й під час лікування, й з діагностичною метою. Кожного нервового рано чи пізно ініціювали в містерії електричного шоку, а коли звичні форми електричного розряду виявлялися неефективними, вигадували нові. Проте в найліпшому випадку таке лікування було лише формою навіювання. За кілька тижнів пацієнт повертався з новими недугами. Електрика може викликати тимчасове поліпшення, але вона ніколи не лікує. Трохи електрики, доза ліків, холодна ванна чи масаж можуть трохи допомогти, але скажу не вагаючись, що я ніколи не бачив хронічної хвороби, що її вилікували в такий спосіб. Проф. Фройд, як й інші практики того часу,