– А тепер?
– Тепер стан справ змінився, старі конфлікти забулися. Тож можеш сміливо відкритися світові під своїм справжнім ім'ям: ніяка небезпека тобі більше не загрожує.
– До речі, щодо імені: наскільки я розумію, людина з ім'ям Микола Теплов ніяк не може бути польським офіцером!
– Як насправді звали того молодшого офіцера, один Бог відає. Миколою його прозвав я, оскільки він був урятований від смерті вночі проти свята Миколи Чудотворця. А Теплов – це тому, що став монастирським опалювачем. Григорієм же тебе нарекли в православному хрещенні.
– А тіточка Гафія?..
– Куховарка вже тоді жила при нашій лаврі й вже тоді овдовіла. її турботам тебе й доручили, насамперед. Гафія, зрозуміло, пригріла крихітку-сиротинку й вигодувала тебе козячим молоком. От як усе було.
І поки Григорій повільно розгойдувався взад-уперед, щосили стиснувши долонями скроні, в яких пульсував оскаженілий вир крові, старий чернець констатував:
– Ну от, мій хлопчику, тепер ти знаєш таємницю свого походження, а маючи у своєму розпорядженні докази, незабаром зможеш підтвердити його. Тоді досягнеш усього, чого забажаєш! Захочеш у колегію потрапити – потрапиш! Якщо серцю твоєму миліша наука… Що ж, станеш знаменитим вченим… та хоч Академією наук управлятимеш!.. Ну, а якщо все ж таки захочеш сенатором зробитися – будеш у сенаті засідати з іншими панами! Я все це бачив…
– Де бачив?! Як?! – здивувався Теплов.
– Видіння мені було, Гришутко, видіння…
Погляд отця Феодора помутнів, він повільно повернув обличчя до стіни.
– То де ж ці самі докази, про які… – почав Григорій, однак старець простогнав:
– Облиш, дай-но передихнути. Зле мені, ой, зле!..
Теплов якийсь час сидів нерухомо, потім заходився шукати по кишенях модного камзола. Під час перебування за кордоном він натрапив на якусь стародавню монету (за всіма ознаками іспанську). Знаючи, що колишній його вихователь радіє подібним речам, Григорій прихопив монету в подарунок отцеві Феодору. Тепер був саме час відволікти хворого від важких думок.
Однак замість монети намацав якийсь пакет. Обережно дістав, оглянув. От горе! Це була записка із Санкт-Петербурга, із самого царського палацу, також передана йому Тихоном у купі запізнілої пошти. Григорій був настільки поглинений думками про прохання отця Феодора терміново приїхати в лавру, що зовсім забув про палацове послання… хоч і збирався прочитати папір по дорозі.
Зламавши воскову печатку, він заглибився в читання. Це було запрошення на аудієнцію до Олексія Розума – фаворита Єлизавети Петрівни. Після офіційного повідомлення (втім, безнадійно простроченого) йшла приписка, зроблена, мабуть, рукою самого пана Розума, яка повідомляла, що їм варто невідкладно зустрітися у надзвичайно важливій справі.
Теплов повільно склав папір і настільки ж повільно сховав у кишеню камзола. Ну от, схоже, пророцтва отця Феодора вже починають збуватися: його запрошують на аудієнцію до Санкт-Петербурга…
А втім…
Втім, усе це маячня! Таємниця народження… Він –