– Мабуть, – непевно відповів він. – Але, як гадаю, з цими запросинами треба трохи перегодити.
Гольґерссон допитливо глянула на Валландера.
– Ви не побоюєтеся, що таке повториться? Що буде ще одна могила із загостреними кілками?
– Ні.
– А що ви скажете про Єсту Рунфельдта? Це вже друге зникнення.
Валландер раптом засумнівався у своїй правоті, проте труснув головою. Та ні ж бо, навряд чи таке повториться. А може, все-таки зараз бажане видається за дійсне?
Хто його зна.
– Очевидно, вбивство Гольґера Ерікссона вимагало ґрунтовного приготування, – сказав він. – Такий злочин вдається скоїти тільки один раз, та й то тільки тоді, коли є сприятливі передумови. Наприклад, має бути досить глибокий рів і кладка через нього. Треба, щоб майбутня жертва мала звичку виходити ввечері або на світанку дивитися на птахів. Так, я свідомо пов’язав зникнення Єсти Рунфельдта з убивством у Лединге. Але це головно для того, щоб перестрахуватися. Якщо я відповідальний за це слідство, то мушу застосовувати і ремінь, і підтяжки.
Лізу Гольґерссон здивував такий образний зворот. За плечима хихикнула Анн-Брітт Геґлунд.
– Здається, я зрозуміла, що ви маєте на увазі, – кивнула Гольґерссон. – Але ви таки подумайте про співпрацю з Екгольмом.
– Гаразд, – згодився Валландер. – Не заперечую, що ви можете мати рацію. Але, по-моєму, ще рано його залучати. Результат засобу часто залежить від того, коли його вжити.
Гольґерссон підтакнула й застібнула пальто.
– Вам теж треба виспатися, – зауважила вона. – Не засиджуйтеся за роботою.
– Підтяжки і ремінь, – обізвалася Геґлунд, коли вони залишилися віч-на-віч. – Це ти від Рюдберга навчився?
Валландер не образився. Лишень знизав плечима й заходився збирати свої папери.
– Інколи випадає й самому щось придумати, – відповів він. – Пригадуєш часи, коли ти прийшла сюди на роботу? Ти казала, що я багато чого знаю й можу передати тобі це знання. Мабуть, тепер ти зрозуміла, як жорстоко тоді помилялась?
Сівши на стіл, вона розглядала свої нігті. Бліда, втомлена і, як на Валландера, негарна. Зате ретельна. І віддана своїй роботі, а це рідкість. У цьому Геґлунд подібна до нього. Кинувши купу паперів на стіл, Валландер опустився на стілець.
– Як ти дивишся на цю справу? – спитав він.
– Вона мене лякає.
– Чим?
– Жорстокістю. Розрахунком. І невмотивованістю.
– Гольґер Ерікссон був багатій. Усі свідчать, що це був крутий бізнесмен. Напевно мав ворогів.
– Це не причина нахромляти його на палі.
– Ненависть може засліпити. Як і заздрість. Або ревнощі.
Анн-Брітт похитала головою.
– Уперше прийшовши на місце злочину, я відчула, що вбито не просто собі старигана. Не вмію висловитися виразніше. Таке в мене відчуття. І воно сильне.
Курт