У Х ст. шлях «із варяг у греки» справді став важливою торговою артерією. Основними центрами на ньому були Київ і Новгород. Перший орієнтувався на торгівлю з Візантією. І саме це було одним із головних чинників розквіту цього міста, перетворення його в «матір городів руських».
Щоправда, ця подія (заснування Новгорода) помітно зміщена в часі. Не могло це місто з’явитися в ІХ ст. Археологічні розкопки показали, що виникло воно не раніше кінця Х – початку ХІ ст.[108] Саме тоді відбулося зміщення торгових шляхів на півночі Східної Європи: втрачав значення волзький шлях і ставав перспективним шлях дніпровський.
Новгород саме лежав на шляху, який із часом отримав назву «із варяг у греки». Цей шлях був спрямований на торгівлю з багатою Візантією, точніше – Константинополем, який саме тоді переживав підйом. Тому стає зрозумілим похід Олега на південь. Під час цього походу, згідно із літописним свідченням, Олег ніби підпорядковує Смоленськ і Любеч – дві важливі факторії на шляху «із варяг у греки». Проте його метою є Київ.
Ми не знаємо, чи насправді Олег назвав Київ «матір городів руських», чи це вже домислили літописців. Річ у тім, що «матір городів», власне міст, нагадує переклад із грецької терміну «митрополія». Та як би не було, але за часів Олега Київ став головним містом Русі.
Щодо Новгорода, то він був зорієнтований на балтійську торгівлю, яка тоді поступалася торгівлі візантійській. Через те Новгород ніби опиняється на другому плані після Києва.
У «Повісті минулих літ» описується шлях «із варяг у греки». Мається на увазі опис подорожі апостола Андрія Первозванного. Перед розповіддю про цю подорож, власне, й ведеться мова про згаданий торговий шлях. «Коли ж поляни, – свідчить літопис, – жили особно по горах сих [київських], то була тут путь із Варяг у Греки, а із Греків [у варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра – волок до [ріки] Ловаті, а по Ловаті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із того ж озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить в море Варязьке»[109]. Інакше кажучи, описується Балто-Чорноморський простір, на якому утвердилася Руська держава. Своєю подорожжю Андрій Первозванний ніби освячує ці терени. Особливим місцем святості стають гори над Дніпром, де з часом мав постати Київ.
Починався цей шлях, як можна зрозуміти з «Повісті минулих літ», із Константинополя. Далі йшов через Корсунь у Криму. Відповідно на цьому шляху були Київ та Новгород. Запитання: де він завершувався? Такою точкою мало би бути місто на балтійських берегах.
Омелян Пріцак спробував з’ясувати, де ж закінчувався шлях «із варяг у греки». Такою точкою він вважав Волін (Юмне) – велике торгове місто в гирлі Одри (Одера), яке описав німецький середньовічний автор Адам Бременський (1050–1081/5). Останній відзначав, що Юмне – «жваве місце для зустрічі варварів та греків з далеких земель»[110]. Щоправда, в руських джерелах згадок про це місто немає. Нам видається, що, попри значення Воліна