Такі ватаги, очолювані варягами, створювали на торгових шляхах свої факторії. Однією з них і була Стара Ладога, яку варяги також іменували Алдейгьюборгом. Ці факторії зазвичай були космополітичними за своїм складом. У них проживало як прийшле, так і місцеве населення. Правителі таких факторій, маючи військові загони, намагалися місцевих людей, що жили на околицях, зробити данниками. Тому можна вважати правдивим літописне свідчення, ніби варягам словени, тобто ільменські слов’яни, та інші племена цих земель платили данину.
У Старій Ладозі (Алдейгьюборзі) на урочищі Плакун з 850 до 925 року існувало окреме скандинавське кладовище, де були й жіночі поховання. Щоправда, його матеріали загалом скромні. Тобто можемо говорити, що скандинави становили меншість у цій факторії. Проте це була активна меншість, яка в поселенні утримувала владу. Цілком могло статися, що більшість місцевих жителів постали проти цієї меншості й прогнали її. Проте, як це часто трапляється в таких випадках, вожді повсталих не поділили отриману владу, почали воювати між собою. Тому з’явилися охочі закликати правителів зі сторони. У низці скандинавських «саг про давні часи» розповідається про вдалий напад норманів на Алдейгьюборг (Стару Ладогу) й захоплення цього міста[93].
У «Повісті минулих літ» під роком 6370-м (862 р. від Різдва Христового) так розповідається про закликання варягів: «Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами – отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами»[94].
Як бачимо, до варягів-русі звертається своєрідний «інтернаціонал». Це не лише представники слов’янських племен. Це також угро-фінські (точніше прибалтійсько-фінські) племена.
Щодо слов’янських, то ними були словени й кривичі. Кривичі проживали на теренах верхів’я Волги, Дніпра й Двіни[95]. Ймовірно, це самоназва цього субетносу. Принаймні вона широко вживалася й використовувалася.
Попри міфічність літописної оповіді про «закликання варягів», маємо в ній відносно адекватне відображення ситуації, яка існувала на теренах, котрі пізніше почали вважатися Північною Руссю.
Певні питання стосуються походження назви словени. Схоже, вона не була «органічним етнонімом». Ця назва радше вказувала на те, що словени – швидше пришле слов’янське населення, яке опинилося в регіоні, де проживали угро-фіни[96]. І їм важливо було вказати на свою слов’янську ідентичність.
Під чуддю давньоруські літописці переважно розуміли прибалтійсько-фінські етноси, які проживали в районі Фінської затоки[97]. Поширеною є думка, що це були предки естонців[98].
Весь – це також фінське плем’я, яке проживало на схід