Нет через кашель залишився вдома з молодшими дітьми й провів з ними весь ранок у кімнаті пані Баер. Він слухав оповідання, які вона читала вголос, співав урочисту пісню-славень, яку розучували діти, а потім разом з усіма наклеював картинки в стару книжку.
– Ось моя «недільна» шафа, – сказала Джо Баер, показуючи Нету полиці, на яких лежали книжки з картинками, ящички з фарбами, кубики та письмове приладдя. – Хочу, щоб неділя стала для моїх хлопчиків спокійним, приємним днем з негаласливими іграми. Так, сьогодні вони відпочивають від уроків, але, гадаю, мають навчитися дечого такого, що важливіше за всі шкільні знання. Розумієш, про що я? – запитала вона, глянувши на Нета, який уважно її слухав.
– Ви, мабуть, хочете сказати, що вони вчаться бути добрими? – повагавшись, промовив він.
– Так, бути добрими й мати від цього задоволення. Знаю, іноді це дуже важко, але коли всі допомагають одне одному, то виходить легше. Ось як я намагаюся допомагати моїм хлопчикам.
Пані Баер зняла з полиці маленький, наполовину списаний зошит і відкрила його на сторінці, де вгорі було виведене тільки одне слово.
– Це ж моє ім’я! – з подивом вигукнув Нет.
– Так. Тут є сторінка для кожного хлопчика, де я записую, як він поводився протягом тижня, а в неділю ввечері показую йому свій звіт. Якщо він поводився погано – мене це засмучує, якщо добре – я щаслива й пишаюся ним. Та хай там як, діти знають, що я веду цей журнал для їхньої ж користі, й намагаються поводитися добре з любові до пана Баера й до мене.
– Звісно ж намагаються! – сказав Нет.
Раптом він помітив, що на сусідній сторінці стоїть ім’я Томмі. Йому дуже захотілося дізнатися, що там написано.
Пані Баер помітила це й негайно ж перегорнула сторінку.
– Ні-ні, – сказала вона, похитавши головою, – я не показую цих записів нікому, крім тих, кого вони стосуються. Те, що написано в цьому зошиті під твоїм ім’ям, не знатиме ніхто, крім нас двох. Буде тобі приємно чи соромно читати те, що я напишу тут до наступної неділі, – залежить від тебе самого. Сподіваюся, запис повинен бути хорошим. У всякому разі, я не збираюся занадто багато вимагати від тебе: ти щойно вступив до Пламфілда, і все тут ще занадто нове й незвичне для тебе. Тож задовольнюся тим, якщо ти почнеш дотримуватися наших правил. А їх дуже небагато, житимеш дружно з товаришами й дечому навчишся.
– Я постараюся, – сказав Нет, і його худеньке обличчя спалахнуло – йому так хотілося, щоб пані Баер не засмучувалася, а була щаслива.
– Мабуть, дуже важко писати так багато, – додав він, коли Джо, ласкаво поплескавши його по плечу, закрила зошит.
– Тільки не для мене, бо я, щиро кажучи, не знаю, що люблю більше – писати про хлопчиків чи їх самих, – і пані Баер засміялася, побачивши, що Нета це здивувало. – Багато хто вважає, що вони аж занадто неспокійні, що з ними важко впоратися.