– Чому ви думаєте, що він причетний до цього? – спитав Вільям.
– Ми побачили запис з камери відеоспостереження, як він робив фото картини за місяць до її зникнення. Більше він таких помилок не припускався, – сказав Гоксбі.
– І, мабуть, він мав з цієї справи непоганий зиск, бо знову зник з нашого поля зору аж до моменту викрадення Рембрандта з Музею Фіцмолеан сім років тому. Проте містер Бут Вотсон не зміг домовитися зі страховою фірмою, і це був його перший і єдиний провал. Хоча самому викраденню картини позаздрив би навіть Томас Краун.
Вільям не перебивав.
– Суботнього вечора, одразу після закриття музею, до Фіцмолеану під’їхала автівка банди. Двоє чоловіків у поліцейській формі зайшли до будівлі під приводом того, що спрацювала сигналізація. Вони вдарили вахтера по голові, зв’язали його і за десять хвилин вийшли з будівлі через головні двері з полотном у руках.
– А де була охорона?
– Вони стверджують, що в той момент оглядали верхній поверх, а вниз спустилися через півгодини, о 16:48.
– Це точний час? – спитав Вільям.
– Так, – відповів Ламонт.
– Того вечора «Манчестер Юнайтед» змагався з «Ліверпулем» за Кубок Англії, матч транслювали на «Бі-бі-сі 1». Останній свисток прозвучав о 16:46.
– А де був телевізор? – поставив інше питання Вільям.
– У буфеті для працівників, на цокольному поверсі, – сказав Ламонт, – про що Фолкнер добре знав, бо грабіжники приїхали у той самий момент, як прозвучав свисток до старту другого тайму, а потім ми з’ясували, що обидва охоронці вболівали за «Манчестер Юнайтед», про що Фолкнер, звісно, знав.
– Якщо диявол в деталях, то він диявол, – додав Гоксбі.
– Тепер ви знаєте, що на нас чекає, – сказала детектив Ройкрофт. – Високоорганізований професійний злочинець, який раз на кілька років краде відому картину за лічені хвилини, і це дає йому можливість жити шикарним життям.
– Я, мабуть, щось пропустив, – сказав Вільям. – Чому Бут Вотсон не домовився зі страховою компанією і не подав заяву одразу після того, як Фолкнер викрав Рембрандта?
– У Фіцмолеані страшенно погана страховка. Наразі це проблема кількох провідних галерей. Вартість їхніх картин та скульптур стала настільки високою, що вони просто не в змозі собі дозволити застрахувати їх на реальні суми.
– Проте, – вставив Ламонт, – цей зрив має дати