«Помилуй мя, Боже, помилуй мя…»
А в морі синьому, в морі Понтійському{65} Діва купалася, перекидалася… З волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем і з… взагалі… Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями…
Діва в морі. Чернець в горах.
Діва – життя. Чернець – смерть.
І вийшов одного разу чернець суворий до моря… Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, Господа Бога й Творця вславословити…
А в морі синьому, в морі Понтійському Діва купалася, перекидалася…
…Ну, – ви ж розумієте! – не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої…
І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто до Діви…
А Діва в море, а чернець за нею…
А Бог з неба:
– Ата-та-та! – говорить. – Куди ж ото ти подавсь, старче Божий?!
І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і… закам’янів…
І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і… закам’яніла…
І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі – «Діва» й «Монах».
І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани…
А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну «Діву» люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.
І на чолі Дівиному білому пишуть:
«Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися»…
Або:
«Коля Рябошапка з Харкова».
І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши…
А «Монах» позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки на грішному череві перехрестивши…
…А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве…
Мораль?
Діви! Не спокушайте монахів… Не спокушайте, бо обов’язково поженеться… І настопче, неоковирний, на ваше волосся… І добре, коли воно прив’язане (чуже) – можете вирватись… А то будете стояти, білі груди у Лопань[4] виставивши.
І на чолі вашому будуть написи:
«Іздєсь свистів Ванька з Панасівки»…
І жаба лопанська сидітиме на грудях ваших…
Ченці! Не накидайтеся на Дів прекрасних… «Умерщвляйте плоть!» Бо каменем соромливо за Дівами стоятимете… Бог усе бачить!..
У Писанії про вас ясно сказано:
«Аще ти мніх – мнішествуй…»
Не іржи, значить, першероном до дівчат.
Кримська ніч
(лірика з екзотикою)
Тільки сонце за «Кішку»[5] сідає, ховається, підморгуючи, за її спину кошлату – у Криму вечір настає… Голубий вечір… Знаєте, який вечір?
А такий: було ясно, було світло, а потім нема ясно, нема світла. Оце й вечір… Він голубий… Він із яйли[6] голубою чадрою на Південний кримський берег тільки – тріп! – і накрив… І голуба чадра та по морю, по морю, по морю аж туди, де небо в море вп’ялося, обняло небо море, а море небо… Аж туди голубий вечір…
А