Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль

речей, через який стає необхідною теорія пізнання як наука зі своїм власним виміром. Хоч би яким задовільним було суто предметно спрямоване пізнання, що спирається на вбачання, щойно пізнання рефлексійно звертається до самого себе, стає зрозуміло, що значливість усіх видів пізнання, зокрема навіть споглядань і вбачань, обтяжена оманливими неясностями та майже неусувними утрудненнями, а надто з огляду на трансцендентність об’єктів пізнання щодо самого пізнання. Саме тому існують скептицизми, які попри інтуїцію, досвід і вбачання набувають значення та потому заважають практичній справі науки. Ми виключаємо ці завади у формі природної «догматичної» науки (термін, що аж ніяк не повинен виражати тут жодного знецінення) завдяки тому, що усвідомлюємо й утримуємо в розумі найзагальніший принцип усіх методів, принцип первинної правомірності всіх даностей, ігноруючи змістові та розмаїті проблеми можливості різних видів і кореляцій пізнання.

      Друга частина. Фундаментальний феноменологічний розмисел

      Перший розділ. Теза природної настанови та її вимкнення

      § 27. Світ природної настанови: Я і мій навколишній світ

      Ми починаємо наші розмисли як люди природного життя, уявляючи, судячи, відчуваючи, воліючи в «природній настанові». Що це означає, ми прояснимо в простих медитаціях, які найкраще здійснити від першої особи.

      Я усвідомлюю світ, що нескінченно розгорається у просторі та нескінченно становиться і постає у часі. Я усвідомлюю його, це насамперед означає: я знаходжу його безпосередньо наочним, я досвідчую його. Завдяки зору, дотику, слуху тощо, в різні способи чуттєвого сприйняття тілесні речі в якомусь просторовому розташуванні є для мене просто тут, у літеральному чи образному сенсі вони «наявні», чи я особливо уважно займаюся ними, споглядаючи, думаючи, відчуваючи, воліючи, а чи ні. І живі істоти, скажімо люди, для мене безпосередньо тут; я дивлюся на них, бачу їх, я чую їх наближення, я торкаюся їх рукою, розмовляючи з ними, безпосередньо розумію, що вони уявляють і думають, які чуття в них збуджуються, чого вони бажають або воліють. Вони наявні в полі мого споглядання навіть тоді, коли я не зважаю на них. Утім, це не є необхідним, аби вони чи також інші предмети перебували безпосередньо в полі мого сприйняття. Для мене разом з актуально сприйнятими об’єктами існують певні більш-менш знайомі об’єкти дійсності, які не є сприйнятими, ба навіть наочно присутніми. Я можу переносити увагу зі щойно побаченого й усвідомленого письмового столу через частини кімнати за моєю спиною, які я не бачу, на веранду, у сад, на дітей в альтанці тощо, на всі ті об’єкти, про які я «знаю», що вони існують тут і там у моєму безпосередньо співусвідомленому оточенні – це знання не має нічого від поняттєвого мислення і лише зі зверненням уваги, і навіть тоді лише частково й здебільшого дуже недосконало, перетворюються на ясне споглядання.

      Проте й царина цього наочно ясного або темного,