Чело пообіцяла мені не зустрічатися ні з ким, доки вона зі мною. Та я не міг вірити їй. Її блудство більше скидалося на залежність, аніж на свободу. Щодня, прощаючись, вона цілувала мене. А я жив з постійним відчуттям, що цей її поцілунок може стати останнім. Чело не усвідомлювала, скільки смутку мені завдавало кожне розставання.
Я не був вихований у католицькій чи якійсь іншій релігійній традиції. Ні в моєму домі, ні в школах, до яких я ходив, ніколи не згадувалося слово «бог», чи «гріх», чи «спокута». Батько-атеїст і мати, щораз дальша від католицизму, навчили мене, що справжніми гріхами були соціальна несправедливість і бідність, а не сексуальність. Чому ж мені так боліло попереднє статеве життя жінки, яку я кохав?
Я думав про вікінгів. Це Карлос розповів мені цю історію. Навіть із грубими шрамами Чело була пожаданою жінкою. Я мав би радіти, що така бажана жінка кохається зі мною, дбає про мене, спить поряд. Щоб окрилити мене, вона казала, що я найкращий коханець у її довгому списку. І що то за втіха? М’ята, мацана, настромлювана, обслинювана, облизувана, запаскуджувана іншими. Зіткнення цивілізацій у моєму мозку: Христове військо і його позастатева моральність супроти орд Тора й Одіна і їхніх радощів від кохання з жінкою, в яку проникали інші.
Минув заледве місяць, як померли мої батьки, а я борюся з буревієм ревнощів.
– Куди вони подалися?
Качур указав на дахи.
– Туди.
– Куди саме? – повторив командир.
Качур нервово задихав. Командир поліцейських не видавався надто терплячим.
– У тому напрямку.
– У якому напрямку?
Качур проковтнув слину.
– Уже сутеніло, я не розгледів добре.
Командир повернувся до мене.
– Кажи ти. Куди вони поділися?
Я теж не бачив, куди втекли мій брат і його друзі. Я згубив їх із поля зору, коли вони перебігали поміж баками сім’ї Паділья.
– Не знаю.
– Не знаєш?
– Так, не знаю.
Командир підізвав одного з поліцейських.
– Хуаресе, іди сюди.
Підійшов товстун. Краплі поту вкривали його верхню губу.
– Слухаю, шеф.
– Ану візьми за яйця цю дівчинку.
Товстун простяг руку до моїх яєчок, але я відступив на два кроки. Товстун посміхнувся.
– Тобі сподобається, дитинко. Нумо, іди сюди.
Зблідлий Качур не міг і поворухнутися. Товстун раптово повернувся й схопив його за карк. Качур крутнувся, намагаючись вирватись.
– Пусти мене.
Товстун знерухомив його, стисши пальцями. Командир присунув лице до Качура.
– Де вони поділися?
– Не знаю, клянуся, я не знаю.
Товстун стис сильніше. Качур скорчився від болю.
– Пустіть його, – крикнув я.
Інший поліцейський