Автор: | Пол Остер |
Издательство: | OMIKO |
Серия: | Великий роман (Фолио) |
Жанр произведения: | Современная зарубежная литература |
Год издания: | 2017 |
isbn: |
вісім днів на рік, протягом півтора року хлопці бачилися лише шість чи сім разів. Фергюсону хотілося зустрічатися з Ноєм частіше, але він розумів, що це неможливо, бо вже встигнув зробити певні висновки щодо характеристики дядька Дона як батька; ця характеристика відрізнялася і від характеристики його батька, і від характеристики Браунштайна та Соломона. Слід сказати також, що Ной являв собою особливий випадок. То був кривозубий шибеник і шахрай, який нічим не нагадував дітей вищезазначених чоловіків, тому спілкування з ним вимагало особливого підходу. Ной був першим циніком, якого зустрів Фергюсон, жартівником, для якого не існувало нічого святого, хитрожопим базікалом, розумним, аж надто розумним, і водночас кумедним, значно розвиненішим та тоншим мислителем, аніж був на той час Фергюсон. Тому спілкуватися з ним було величезною насолодою, якщо ви були його товаришем (а Фергюсон вже встиг ним стати – однозначно), але Ной мешкав зі своєю матір’ю і бачився зі своїм батьком лише тридцять вісім разів на рік, а коли вони бачилися, то Ной постійно випробовував батьків терпець, що, на думку Фергюсона, було зовсім не дивно, бо дядько Дон фактично кинув його у віці п’яти з половиною років. У Фергюсона виникла до Ноя велика прихильність, але він знав також, що його названий брат міг бути незносним, розбишакуватим і дратівливим створінням, тому його симпатія в певному сенсі розподілялася поміж батьком та сином, і в тій симпатії було почуття солідарності з покинутим хлопцем і водночас співчуття до його зневаженого батька, а невдовзі Фергюсон збагнув, що дядько Дон хотів, щоби він приходив на його зустрічі з Ноєм і був буфером між ними, таким собі модератором, відволікаючим фактором. Тому вони їздили втрьох до стадіону «Еббетс-Філд» дивитися матчі «Доджерів» проти «Філліз», їздили втрьох до Музею Природничої історії подивитися на кістки динозаврів, їздили втрьох на подвійні сеанси фільмів з участю братів Марксів у кінотеатрі повторного показу біля Карнегі-холу, і Ной завжди починав день низкою злостивих жартів, заїдаючись до свого батька через те, що той витягнув його до Брукліну, бо до чогось іншого батьки додуматися неспроможні, еге ж? Вони зазвичай заштовхують своїх хлопців до душних вагонів метро і возять їх на бейсбольні ігри, навіть якщо батькам той бейсбол по барабану, або таке: Бачиш он того печерного чоловіка в діорамі, татку? Ви з ним, часом, не брати? Або: Брати Маркс – вони, часом, не наші родичі? Може, мені написати Гручо Марксу й спитати, чи не є він моїм справжнім батьком? Правда ж полягала в тім, що Ной любив бейсбол, і попри свою жалюгідну нездатність грати в нього він знав найдрібніші подробиці про кожного «Доджера» і носив в нагрудній кишені автограф Джекі Робінсона (подарований батьком). Правда полягала в тім, що Ной страшенно цікавився кожною вітриною в Музеї природничої історії, і дуже неохоче покидав приміщення, коли батько казав йому, що вже час іти. Правда полягала в тім, що Ной сміявся до упаду з «Качиного супу» та «Марної праці» і завжди виходив з кінотеатру,