До цього вже майже нема чого додати. Під гегемонією то тієї, то іншої науки або мистецтва Гра над усіма іграми розвинулася в своєрідну універсальну мову, з допомогою якої гравці можуть змістовними знаками віддавати духовні вартості й сполучати їх одну з одною. За всіх часів Гра була тісно пов’язана з музикою, і виконували її здебільшого або за музичними, або за математичними правилами. Оголошували одну, дві, три теми, потім розвивали й варіювали їх так само, як розвивають і варіюють тему фуги чи музичної фрази в концерті. Гра, наприклад, могла починатися певною астрономічною конфігурацією, або темою бахівської фуги, або фразою з Лейбніца, чи з «Упанішад», а далі, залежно від наміру й від хисту гравця, покликана до життя провідна ідея або розвивалась і поширювалась, або збагачувала свою виразність співзвуччями споріднених понять. Якщо початківець ще міг хіба провести знаками паралелі між класичною музикою і формулою якогось закону природи, то в знавця і майстра Гра від початкової теми вільно розвивалася в безмежних комбінаціях. В одній школі Гри довгий час дуже любили зіставляти, протиставляти і, нарешті, гармонійно поєднувати дві ворожі одна одній теми чи ідеї, наприклад, закону й волі, індивідуума й громади, до того ж особливу увагу звертали на те, щоб у такій партії обидві теми чи тези були цілком рівноправні й виконані безсторонньо, а з тези й антитези в якомога чистішому вигляді був виведений синтез. Взагалі, крім кількох геніальних винятків, ігор з негативним чи скептичним, дисгармонійним акордом не любили, а часом навіть просто забороняли їх – головним чином через той зміст, який у період свого найвищого розквіту Гра здобула в очах гравців. Вона означала витончену, символічну форму пошуків досконалості, високу алхімію, наближення до єдиного в собі, над усією безліччю образів сутщого духу, отже, до Бога. Десь так, як побожні мислителі давніших епох уявляли життя всіх істот на землі спрямованим до Бога і бачили багатоманітність явищ довершеною і до кінця продуманою тільки в Божистій єдності, так і фігури й формули Гри в бісер розросталися,
Автор: | Герман Гессе |
Издательство: | OMIKO |
Серия: | |
Жанр произведения: | Зарубежная классика |
Год издания: | 1943 |
isbn: |
про них дізнавалися в інших містах і в інших країнах, їх або хвалили, або критикували. Та аж тепер Гра поволі почала набувати нової функції – вона стала громадським святом. А проте ще й досі кожному дозволено грати в неї приватно, і особливо полюбляє таку гру молодь. Але тепер кожен, почувши слова «Гра в бісер», найперше подумає про урочисті публічні ігри, що відбуваються під керівництвом небагатьох досвідчених майстрів, яких у кожній країні очолює Магістр Гри. Такими іграми не тільки побожно втішаються запрошені – за ними з напруженою увагою стежать слухачі в усіх частинах світу. Деякі з цих ігор тривають кілька днів або й тижнів, і протягом усього свята і гравці, і слухачі живуть за суворими приписами, обов’язковими навіть на години сну, аскетичним, відчуженим від світу життям цілковитого самозаглиблення, схожим на суворо впорядковане, схимницьке життя, яке провадять виконавці духовних вправ святого Ігнатія.