людини мало не з першого кроку привела Гру в бісер до усвідомлення своїх можливостей, а водночас і на поріг універсальності, і знов Гра завдячувала цей поступ своїм зв’язкам з музикою. Один швейцарський музикознавець і заразом фанатичний прихильник математики надав Грі нового напрямку, а тим самим і показав їй шлях до найвищого розквіту. Тепер уже неможливо дізнатися, яке було його громадянське ім’я: на той час культ особи в духовній сфері відмер, і він увійшов в історію як Lusor (або: Joculator) Basiliensis
[14]. Хоч його винахід, як і кожний винахід, був лише його особистим досягненням і осяянням, але появу його зумовили не тільки приватні потреби і спонуки – він мав куди сильніші імпульси. На той час серед людей духу всюди жило палке прагнення знайти засоби вислову для нових здобутків людської думки, вони тяглися до філософії, до синтезу, цілковите зосередження на своїй дисципліні, яке раніше вважали за щастя, вже не задовольняло їх, то тут, то там якийсь учений проламував мури спеціальної науки і пробував вийти до загального, багато хто мріяв про новий алфавіт, про нову мову знаків, якою можна було б закріплювати й передавати один одному новий інтелектуальний досвід. Особливо переконливим свідченням цього прямування була праця одного паризького вченого тих часів під назвою «Китайська пересторога». Автор цього твору, якого чимало його сучасників вважало своєрідним Дон-Кіхотом, – зрештою, в своїй галузі, китайській філології, він був визначним ученим, – перераховував небезпеки, що чигають на культуру й науку, навіть найдисциплінованішу, коли вона не захоче створити міжнародну мову знаків, яка, немов давні китайські ієрогліфи, дозволяла б, не сплутуючи крил особистій уяві й винахідливості, графічно віддавати найскладніший зміст і рівночасно була б зрозуміла всім ученим світу. Найважливіший крок до здійснення цієї вимоги зробив Joculator Basiliensis. Він заклав для Гри в бісер підвалини нової мови, а саме: мови знаків і формул, у якій математика й музика грали однакову роль і яка давала змогу поєднувати астрономічні й музичні символи, зводити математику й музику, так би мовити, до спільного знаменника. І хоч розвиток любої нашому серцю Гри на цьому аж ніяк не закінчився, проте основу для всього того, що сталося пізніше в її історії, заклав уже той базельський анонім.
Відтоді Гра в бісер, що колись була професійною розвагою то математиків, то філологів, то музикантів, почала дедалі більше приваблювати до себе всіх справжніх інтелектуалів. До неї звернулися багато стародавніх академій, масонських лож, і особливо прадавнє Братство мандрівників на Схід. Кілька католицьких орденів теж відчули в ній нове духовне віяння і захопилися нею; зокрема в деяких бенедиктинських абатствах Грі віддавали стільки часу й уваги, що вже тоді постало питання, яке не раз поставало й пізніше: чи Церква й Курія мають терпіти й підтримувати Гру, чи заборонити її.
Після подвигу базельця Гра почала дуже швидко розвиватися й нарешті стала тим, чим є й досі: втіленням духовного й естетичного
