– Через двері, – сказав він, показуючи посвідчення. – Не хвилюйтеся. Я тільки хочу вам поставити кілька запитань.
– І для цього треба мене спершу на смерть налякати? Це частина поліційної роботи, вламуватися в чужу квартиру? Я називаю це порушенням закону!
– Насправді, я прийшов цього разу не як поліціянт, – запевнив його Рат. – Цього разу ми маємо спільного роботодавця…
– Я актор…
– …і працюєте на Манфреда Оппенберґа.
Черні кивнув.
– От бачите: я теж, – вів своєї Рат. – Принаймні тимчасово.
– Що це має означати?
– Ваш шеф хоче, щоб я повернув йому його провідну актрису, В…
Черні ніяк не відреагував, коли Рат ніби вагався, чи говорити далі, але було зрозуміло, що він наміряється вимовити ім’я Вівіан.
– …вашу коханку.
Актор пополотнів, ніби Рат щойно оголосив йому смертний вирок.
– Тому Оппенберґ підсилає вас до мене? – спитав він, трохи оговтавшись. – Тому що я лягаю з Вівіан? Я бачився з ним півгодини тому. Чому він сам мені нічого не каже?
– Тому що суть справи не в тому, – похитав головою Рат. – Пан Оппенберґ розуміє, що Вівіан вряди-годи тулиться до молодших коханців…
– «Вряди-годи»? – скривився Черні. – Це він так висловився? Авжеж, продюсеру подобається роль ліберального джентльмена, який дозволяє улюбленій іграшці бігати на довгій шворці. Але повірте, його ліберальність має межі! Звісно, його не надто зачіпають її інтрижки, доки вона залишається його іграшкою. Але він би виставив мене на вулицю просто зараз, якби я бодай торкнув її поза тим, що передбачає сценарій.
– Але сталося так, що саме це ви зробили?
– Я не думаю, що це треба обговорювати!
– Не хвилюйтесь, панові Оппенберґу немає потреби щось від мене дізнаватися. Принаймні, я не бачу причин для цього, доки ви готові співпрацювати…
– Як благородно з вашого боку, – криво посміхнувся Черні, – але я не дозволю себе шантажувати. І крім того, я не єдиний, з ким Вівіан…
– Я знаю, – перервав йому Рат, – я теж з нею знався.
Черні спантеличено витріщився на нього: Рат бачив, як ревнощі заповзають бідоласі в серце і шукають виходу. Він не став розповідати акторові, що сам того разу дав відкоша Вівіан. Черні побуряковів, ладний вибухнути.
– Насправді ніхто не знає Вівіан! – вигукнув він. – Усі вважають, буцімто знають її, але це ілюзія – всі бачать тільки позірне в ній, але не те, яка…
– Ніхто не знає, крім вас, – знову перервав йому Рат.
Черні пильно подивився на нього.
– Я так вважав якийсь час, – повів він далі, вже тихіше. – Я бачив такі її риси, що нікому більше не були відомі, які їй ніхто навіть у сценарії не здогадувався приписати. Зрештою, в цьому взагалі проблема: більшість людей плутає її з ролями в фільмах!
– А ви?
– Я кохав її.
Мабуть, він відчув, що фраза прозвучала,