Хоч як на позір зневажливо я ставлюся до слова «тип», а проте мушу все ж таки визнати: завдяки лікуванню природними факторами й усьому, що з цим пов’язано, виникає новий тип людини, представником якого є, наприклад, пан Феллєнберґ, – щоправда, я знаю його лише поверхово. Люди з тонкою шкірою, з досить маленькою головою, на вигляд аж надто чистенькі, з однією-двома невеличкими характерними рисами, які власне їхніми й не назвеш (у пана Ф. це – брак кількох зубів, черевце), худіші, ніж, здавалося б, того вимагає їхня конституція, тобто з притлумленою повнотою, з таким ставленням до свого здоров’я, ніби це не здоров’я, а сама хвороба чи принаймні заслуга (чого я не засуджую), з усіма іншими наслідками поглибленого так відчуття здоров’я.
В Opéra Comique на галерці. У першому ряду – пан у сурдуті й циліндрі, в одному з останніх – чоловік у сорочці (яку він спереду ще й відгорнув, щоб було видно груди), ладен забратися в ліжко.
Трубач, якого я вважав би веселою, щасливою людиною (адже він моторний, дотепний, все обличчя обросло білявою бородою, яку внизу увінчує еспаньйолка, червонощокий, голубоокий, практично вдягнений), сьогодні, коли ми розмовляли про його скарги на травлення, подивився на мене поглядом, який вочевидь з однаковою силою струменів з обох очей, просто-таки їх напружив, уперся в мене, а тоді косо пішов у землю.
Національний розбрат у Швейцарії. Білю, який ще кілька років тому був цілком німецьким містом, через переселення сюди багатьох французьких годинникарів загрожує небезпека офранцузитись. Єдиний італійський кантон, Тессінський, хоче відділитися від Швейцарії. Існує ірридента. Щоправда, в семимісному бундесраті італійці не представлені, з урахуванням їхньої невеликої чисельності (десь 180 000) представництво вони дістали б лише в дев’ятимісному. Але змінювати це число вони не хочуть. Ґоттардська залізниця була приватним німецьким підприємством, на ній працювали німецькі службовці, які заснували в Беллінцоні школу, а тепер, позаяк залізниця державна, італійці хочуть мати італійських службовців і закрити німецьку школу. А питання шкільної освіти справді вирішує тільки кантональний уряд. Загалом склад населення: дві третини – німці, одна третина – французи й італійці.
Хворий лікар-грек, який своїм кашлем прогнав мене серед ночі з купе, може їсти, як сам запевняє, тільки баранину. Він мусить заночувати у Відні, тому попросив мене записати йому німецьку назву баранини.
Хоч ішов дощ і згодом я залишився зовсім сам, хоч моє лихо ні на хвилину не покидало мене, хоча в їдальні люди розважалися всілякими спільними іграми, в яких я через свою нездатність участі брати не міг, зрештою, хоч нічого доброго я не писав, а все ж таки не відчував ні злості й ганьби, ні смутку й болю у цій, втім, органічній самотності, так ніби всередині в мене не було нічого, крім кісток. При цьому мене тішило те, що поверх жмуту моїх закупорених