Айвенго. Вальтер Скотт

стрічному почуття шанобливого остраху і покори. Це дуже виразне, рухливе обличчя з важкими і грубими рисами, засмагле під тропічним сонцем до негритянської чорноти, у мить спокою немовби спочивало після вибуху шаленої пристрасті; але набряклі жили на лобі і нервове сіпання верхньої губи показували, що буря може щомиті вибухнути знову. В проникливому погляді його сміливих темних глибоких очей чаїлася оповідь про перенесені і подолані небезпеки. Він мав такий вигляд, наче хотів наразитися на опір – лише для того, щоб знищити супротивника, виказати свою волю та мужність. Глибокий рубець над бровами робив його обличчя іще суворішим, а одне око, ледь зачеплене цим рубцем, трохи косило і дивилося з похмурою люттю.

      Цей вершник, подібно до свого супутника, був одягнений у довгий чернечий плащ, але червоний колір цього плаща давав зрозуміти, що його хазяїн не належить до жодного з чотирьох головних чернечих орденів. На правому плечі був нашитий білий суконний хрест дивної форми[86]. Під плащем проглядала несумісна з чернечим саном кольчуга, рукави і рукавички якої були зроблені з металевих кілець; сплетена з надзвичайною майстерністю, вона щільно, мов наші светри з м’якої вовни, облягала його тіло. Наскільки давали змогу бачити складки плаща, кольчуга прикривала і його стегна; коліна були вкриті тонкими сталевими пластинками, а литки – металевими поножами. За поясом стирчав великий двосічний кинджал – єдина зброя вершника.

      Їхав він верхи на міцному їздовому коні; певно, хотів поберегти сили свого порідного бойового скакуна, якого один із зброєносців вів позаду. Кінь був у повному бойовому уборі; з одного боку сідла висів короткий бердиш з розкішною дамаською насічкою, з другого – оздоблений пір’ям шолом хазяїна, його ковпак з кольчуги і довгий двосічний меч. Другий зброєносець тримав у піднятій руці спис хазяїна; на наконечнику списа майорів невеликий прапорець із зображенням хреста, подібного до того, що був нашитий на плащі. Той самий зброєносець тримав невеликий трикутний щит, згори широкий, щоб прикривати груди, і загострений донизу. Щит був у червоному суконному чохлі, і тому написаний на ньому девіз прочитати було неможливо.

      Слідом за цими двома зброєносцями їхали двоє слуг; з їхніх смаглявих облич, білих тюрбанів і дивного крою одягу було зрозуміло, що вони – уродженці Сходу. Та й в усій подобі цього воїна і його почту вчувалося щось дике і чужинське. Одяг його зброєносців сяяв коштовними оздобами; на шиях у східних слуг були срібні обручі, на напівоголених смаглявих руках і ногах – срібні браслети. їхнє шовкове вбрання, погаптоване візерунками, свідчило про багатство і шляхетне походження того, кому вони служать, і водночас дуже відрізнялося від його власного простого одягу. Вони були озброєні кривими шаблями із золотою насічкою на руків’ях і піхвах і турецькими ятаганами тонкої роботи. В кожного при сідлі стирчав пучок дротиків, завдовжки футів в чотири, з гострими сталевими вістрями. Цей рід зброї був широко розповсюджений