Аномалія. Андрій Новік

а деякі посилання на пости в соцмережах з новин переводять на порожні сторінки.

      – Невже всі? – Віталій відклав тарілку подалі й стурбовано схилився над Яновим телефоном.

      – Ні, не всі. Лише деякі, але думаю, що це лише питання часу.

      – Я такої ж думки, – погодився з ним Остап, – це те, про що я вам говорив. Не дуже бажане розголошення деталей.

      – Але я хотіла подати статтю в журнали, не в соцмережі.

      – Під своїм іменем?

      – Звичайно! – обурилась дівчина від однієї лише думки, що стаття може опублікуватися під чужим ім’ям, і слава дістанеться комусь іншому.

      – Ти взагалі знаєш, які тут закони щодо розповсюдження інформації та фото? Ні, от і я також не знаю. До того ж поліція не просто так забрала в тебе SD-картку, вони противитимуться будь-яким публікаціям. А твоє прізвище є в аеропортовій анкеті та анкеті нашого хостелу, тут також є копія твого паспорта. Думаєш, важко буде тебе знайти, якщо дізнаються про деталі статті?

      – Та ти клятий параноїк!

      Дівчина перезирнулась із хлопцями у пошуках підтримки, однак зустріла лише неоднозначні рухи плечима.

      – Можливо, однак пригод мені вже вистачило.

      Ян Тибольцев запустив пальці в кучері й важко видихнув. Ні ніч, ні ранок не обіцяли їм спокійного продовження дня.

      Що ж далі?

      – Його правда.

      – О Господи…

      – Викладеш статтю, коли виїдемо з країни, а поки, гадаю, не варто накликати на себе біду.

      Попри гордість та любов, вкладену в кожне речення свого дітища, Марта розуміла, що хлопці мають рацію.

      Розділ 21

      Очі смаглявого діда в той момент не видавали страху. Здавалося, вони навіть не встигли усвідомити, що трапилось. Остап міркував, чи пощастило йому загинути в невідомості.

      І це все? Нічого більше? Невже вони просто от так помирають і забуваються?

      Старий араб не залишив після себе нічого, крім закривавленої землі, яку за ніч відчистили. Не залишив нічого, крім відстороненого погляду, і навіть не міг зрозуміти реальність, у яку потрапило його тіло. Він загинув, і все. Більше нічого.

      Чи був у нього хоч хтось? Хтось, хто знав про його страшну смерть?

      Голова не припиняла боліти ще від сніданку. Пройшло важких чотири години, які Остап просидів на терасі наодинці.

      Я міг їх урятувати… хоч когось.