– Все, як завжди, – мовив Тобіас Фішер, – почуття провини. Ми допитали його колег, і ті в унісон описали внутрішній неспокій Бунге останніми днями. Зі слів професора Губера, він прагнув слави більше за продукт досліджень. Перед прес- конференцією Александер Бунге прийшов у стані алкогольного сп’яніння, і Губер вигнав його до бісової матері.
– То вчений був емоційно нестабільним?
– Схоже на те. Останній лист, який він надіслав через Guerillamail, зазначений у записці тим же днем, коли група Губера отримала звіти випробувань.
Бруннер знайшов у теці копію записки та детальні висновки досліджень гравітаційної аномалії.
– Дев’ятнадцяте червня? Три дні тому?
– Усі ці дні Бунге ходив, як примара, та зачастив з алкоголем. Поліція встигла опитати працівників будинку, в якому він жив. Охоронець підтвердив, що впродовж останнього тижня щовечора він повертався із супермаркету з пляшками. Двадцятого Бунге скасував щовівторковий візит прибиральниці. Паралельно поліція Гамбурга розслідуватиме зв’язок Бунге із його «партнерами», і як тільки вони щось дізнаються, ми тобі повідомимо.
– Гаразд. Отже, ті, хто отримав результати, тягнули з відповіддю і з власним дослідом. Доки той не застрелився, що й відбулося… – Бруннер знайшов необхідний рядок у виведеній Хельґою в окрему таблицю хронологічній послідовності подій, – практично одночасно із зазначеним останнім листом.
– Їхній дослід закінчився успішно.
– А Бунге не очікував, що плоди його праці призведуть до стількох невинних жертв. Він же знав про Фес до самогубства?
– Про це стало відомо за годину до його смерті.
– Зрозумів, – кивнув Маркус.
Зараз, коли він сидів у літаку, розмова здавалася далекою, наче відбулась не кілька годин тому, а місяців. Він відпив кілька ковтків мінеральної води з півлітрової пляшки та поклав її назад на сусіднє порожнє місце. Зиркнув у віконце: земля була далеко внизу й перетворилась на бліду брудну ковдру.
– Наступного дня до тебе приєднається людина, – говорила Хельґа, – його особова справа додана. Обережніше з ним – це цивільний.
– Дякую, люба. – Маркус перегорнув кілька сторінок і зустрівся з фото майбутнього підопічного, потім знову перевів погляд на Фішера. – Як із місцевими?
– Ніяк. Влада Марокко не бажає розповсюджуватись про розслідування, тримаючи усе під жорстким секретом. На усі наші офіційні запити відповіли відмовою.
Жодних слів більше не знадобилось, щоб Бруннер збагнув усю серйозність ситуації місцевого агента розвідки. Він не мав права хапатися за будь-які розслідування, ставлячи під загрозу своє викриття. Основним завданням зовнішньої розвідки був збір інформації, нічого більше.
– Зв’язковий?
У більшості завдань на заданій території діяв зв’язковий, який надавав технічну та інформаційну підтримку на місці – такий собі посередник між бійцем в полі та керівниками у кріслі.
– Не цього