Десять секретів багатства
Сучасна мудра притча про багатство, що змінить ваше життя
Вступ
Коли багатство починає приходити, то з'являється так швидко, у такій шаленій кількості, що аж дивно стає, де воно ховалося протягом усіх цих злиденних років.
До досягнення 65-річного віку понад дев’яносто відсотків з нас або вже мертві, або потопають у злиднях! Лише вісім відсотків чоловіків і два відсотки жінок фінансово незалежні, і менш ніж один відсоток населення – багаті. Але чому? Що цей один відсоток знає такого, чого не знають інші? Може, вони розумніші? Більш освічені? Чи важче працюють? Чи вони просто фартові, мазунчики долі?
Ці питання непокоїли мене чимало років. Якщо багатство – це те, до чого всі ми прагнемо, то чому досягає його менш ніж один зі ста? Чому так багато людей відчайдушно намагаються звести кінці з кінцями, почуваються загнаними в пастку й навіть не мають сили справдити свої мрії? А потім одного дня я зустрів ексцентричного старого чоловіка, який відкрив мені секрети Надзвичайного Багатства – десять принципів, дотримуючись яких, кожен може створити у своєму житті не просто багатство, а багатство у величезній кількості!
Надзвичайне Багатство – це не тільки розмір вашого банківського рахунку, кількість чи вартість власності, якою ви володієте; це радше достатні кошти, щоби мати змогу жити власним життям, так, як ти цього хочеш. Я з’ясував, що у всіх нас є сила бути багатими. Немає значення, якими є наші обставини, молоді ми чи старі, одружені чи ні, маємо темну чи світлу шкіру. Зовнішні обставини – економічне становище, погода, державна політика – не керують нашим життям; ним керуємо лише ми! І коли ми приймаємо керівництво, беремо на себе відповідальність за власне життя, то усвідомлюємо, яку силу маємо для того, щоби вносити зміни та справджувати свої мрії.
На відміну від багатьох інших притч, дійові особи цієї книги – це збірні образи реальних людей, хоча я, звичайно, змінив їхні імена. Щиро сподіваюся, що їхні історії надихнуть вас наслідувати їхній приклад і створити Надзвичайне Багатство у вашому житті.
Адам Джексон
Гартфордшир
Листопад 1995 року
Прогулянка в парку
Юнак вийшов із дверей на вулицю, холодну й темну, хоча не холоднішу й не темнішу, ніж варто було очікувати о шостій ранку першого лютневого понеділка. Вуличні ліхтарі ще світилися, а дорогами вже їздили машини – небагато, але й без довгих перерв. Ще нещодавно він насилу вставав о восьмій ранку, проте останні кілька місяців йому було неспокійно, і спав він безладно, уривками.
Молодий чоловік перейшов дорогу й попрямував схилом угору, до парку. Такого встановленого порядку завжди дотримувався його батько: жвава прогулянка парком на світанку, щоб провітрити легені та прояснити голову перед новим днем. Батько завше радив: «Гуляй парком на світанку – і помітиш, як часто приходять до тебе нові ідеї, натхнення та рішення найгостріших проблем».
«Неначе ангели нашіптують їх тобі», – казав батько. Але за ті два тижні, упродовж яких він уже робив ці вранішні прогулянки, юнак не почув жодного нашіптування, до нього не приходили ані ідеї, ані натхнення, ані рішення проблем.
Минаючи великі приватні будинки, він уявляв, як чудово було б стати досить багатим, щоб дозволити собі мешкати в такій розкішній оселі. «Хіба не дивовижно було б, – думав він, – якби я міг купити такий будинок і жити в ньому?» Хлопець віддавався мріям, і на якусь коротесеньку мить у його голові спалахували сцени життя в одному з цих будинків. Відпочинок у світлих просторих вітальнях, великі гостьові спальні з двома ліжками, у яких зупинялися б родичі та друзі, а ще – можливість просто сидіти й насолоджуватися прекрасним садом сонячного дня – саме таким поставав у його уяві рай.
Але мрії закінчувалися, і його думки поверталися до реальності, коли він проходив повз останній будинок перед парком. А реальність була така: він ніколи не був достатньо багатим, щоб дозволити собі хоча б невеликий котедж із терасою, не кажучи вже про таке величезне окреме житло, і, якщо хіба він не виграє в лотерею, у нього, мабуть, ніколи не буде коштів, потрібних для придбання одного з тих будинків.
Гроші перетворювали його життя – теперішнє, минуле й, либонь, майбутнє – на суцільну боротьбу.
Діставшись до парку, юнак прямував до бігової доріжки й починав крокувати швидше, бадьоріше. Ідучи, він не міг позбутися відчуття, що доля повстала проти нього. Якби тільки він народився в заможній родині. Якби тільки в нього були такі фарт і можливості, які, здається, трапляються іншим людям.
Але правда в тому, що проблеми того юнака не відрізнялися від проблем більшості людей. Наприкінці кожного місяця він зазвичай вичерпував усі кредитні ліміти й куди б не глянув – скрізь на нього чекали рахунки. Якось – самому лише Богові відомо, як – йому завжди вдавалося звести кінці з кінцями, але на тому й усе. А в останні кілька місяців економічного занепаду