– Ви ще скажіть, що комунізм – гарна казочка. У мого тата батьки зникли в таборах Мордовії.
– Я пішов до Білого дому разом із батьками. Тато сказав:
«Ходімо. Бо ковбаси й гарних книжок не буде ніколи». Розбирали бруківку й будували барикади.
– Зараз народ протверезів, і ставлення до комуністів змінюється. Можна не приховувати… Я працював у райкомі комсомолу. Першого дня всі комсомольські квитки, чисті бланки та значки забрав додому і сховав у підвалі, потім картоплю нікуди було складати. Я не знав, навіщо вони мені потрібні, але уявив, як прийдуть опечатувати й усе це знищать, а це були дорогі для мене символи.
– Ми могли піти вбивати одне одного… Бог оборонив!
– Наша дочка лежала в пологовому. Я прийшла до неї, а вона:
«Мамо, революція буде? Громадянська війна почнеться?»
– Ну, а я закінчив військове училище. Служив у Москві. Дали б нам наказ когось заарештувати, то, без жодних сумнівів, ми б цей наказ виконали. І багато хто виконав би його із завзяттям. Набрид хаос у країні. Усе раніше було чітко та зрозуміло, все за приписом. Був порядок. Військові люблять так жити. Взагалі люди полюбляють так жити.
– Я боюся свободи, прийде п’яний мужик і спалить дачу.
– Та які, людоньки, ідеї? Життя коротке. Нумо, вип’ємо!
19 серпня 2001 року – десятирічний ювілей серпневого путчу. Я в Іркутську – столиці Сибіру. Беру кілька бліц-інтерв’ю на вулицях міста.
Запитання:
– Що було би, якщо б ГКЧП переміг?
Відповідь:
– Зберегли б велику країну…
– Подивіться на Китай, де комуністи при владі. Китай став другою економікою у світі…
– Горбачова та Єльцина судили б як зрадників Батьківщини.
– Залили би країну кров’ю… і залюднили би концтабори.
– Не зрадили б соціалізм. Не розділилися б на багатих і бідних.
– Не було б жодної війни в Чечні.
– Ніхто не смів би говорити, що Гітлера перемогли американці.
– Я сам стояв біля Білого дому. І в мене відчуття, що мене ошукали.
– Що було б, коли б путч переміг? А він і переміг! Пам’ятник Дзержинському скинули, а Луб’янка залишилася. Будуємо капіталізм під керівництвом КГБ.
– Моє життя не змінилося б…
Про те, як речі дорівнялися до ідей і слів
«Світ розсипався на десятки різноколірних друзок. Як нам хотілося, щоб сірі радянські будні чимшвидше перетворилися на солодкі картинки з американського кіно! Про те, як ми стояли біля Білого дому, вже мало хто згадував… Ті три дні вразили світ, але не вразили нас… Дві тисячі людей мітингують, а решта їде повз і дивиться на них, як на ідіотів. Багато пили, у нас завжди багато п’ють, але тоді особливо багато пили. Суспільство завмерло: куди рушимо? Чи буде це капіталізм, чи буде це гарний соціалізм? Капіталісти гладкі, страшні – це нам втовкмачили з дитинства… (Сміється.)
Країна вкрилася банками і торговельними ятками. З’явилися