Павло Харитоненко. Валентина Скляренко

в Санкт-Петербурзі (1870), медаллю за «Великі успіхи» («Преуспеяние») у Відні (1873), медаллю 1-го класу у Філадельфії (1876), золотими медалями в Парижі (1878 та 1889). А 1882 року Іван Герасимович дістав найвищий дозвіл зображувати на своїй продукції двоголового орла і став купцем 1-ї гільдії.

      На перший погляд може видатися, що такий успіх діставався цукрозаводчикові без особливих зусиль: діючі підприємства давали прибуток, який вкладався у придбання нових заводів і маєтків, що у свою чергу примножували статки. Насправді становлення цукрової імперії Харитоненка було пов’язане з численними проблемами, титанічною щоденною працею і чималими комерційними ризиками. Це й економічна криза середини 1870-х років, що спричинила різке скорочення реалізації цукру на російських ринках, і падіння цін на нього в наступному десятилітті, і гостра конкурентна боротьба за ринки збуту. Але і в цих нелегких економічних умовах, коли багато виробників солодкої продукції збанкрутіли, Харитоненко не лише вистояв, а й зумів утримати високі показники виробництва. Під 1884 рік він був уже власником майже 70 тисяч десятин землі, семи цукрових та одного рафінадного заводів, що оцінювалися в 60 млн рублів, та 11 маєтків. Багато в чому досягнення таких результатів пояснюється особистими якостями підприємця. Недаремно сучасники, характеризуючи Харитоненка, зауважували передусім такі його риси: «Проникливий, діяльний, стійкий, заповзятливий і водночас обережний».