Смок Беллю. Смок і Шорті. Джек Лондон

дарма що вже снідав, сів під брезент і почав залюбки снідати вдруге. Важка праця протягом кількох тижнів дала йому вовчий шлунок та вовчий апетит. Він міг їсти все та в будь-якій кількості, не думаючи про те, чи справиться з цим його шлунок. На його думку, Шорті був балакучий, але песиміст. Він отримав від нього відомості про господарів та зловісні віщування щодо експедиції. Томас Стенлі Спреґ був гірський інженер та син мільйонера. Лікар Адольф Стайн був також син заможного батька. І через своїх батьків обидва мали підтримку синдикату в Клондайському підприємстві.

      – О, у них стільки грошей, що вони, певне, їх сами роблять, – оповідав Шорті. – Коли вони висіли на берег у Дайї, ціна за переноску була сімдесят центів, але не вистачало індіян. Там була партія зі Східного Орегону – справжні шукачі золота. Їм пощастило найняти гурт індіян по сімдесят центів. Індіяни вже навантажились трьома тисячами фунтів поклажі, коли прийшли Спреґ та Стайн. Вони запропонували вісімдесят центів, дев’яносто, а тоді по долару за фунт. Індіяни порушили умову і взяли їхню поклажу. Спреґ і Стайн прибули сюди, хоч це й коштувало їм три тисячі, а орегонці ще десь там на березі. Вони не виберуться звідти до наступного року.

      О, вони справжні пройдисвіти, ваш та мій господарі. Коли їм що перешкоджає, вони сиплють грішми й ніколи не зважають на почуття інших людей. Що вони зробили, коли дісталися озера Ліндерман? Теслі допіру поклали останню дошку на човна, що його вони за шість сотень умовилися зробити для партії з Фріско. Спреґ і Стайн всучили їм тисячу, і вони порушили умову. Це дуже добрий човен, але його здобуто, обшахрувавши інших людей. Ті доставили всю свою поклажу сюди, але у них нема човна, і тут вони застрянуть аж до того року.

      Пийте ще другу чашку кави! Майте на увазі, що я не поїхав би з ними, якби не мав такого божевільного бажання дістатися до Клондайку. Вони несправедливі. Вони могли б зняти креп із дверей будинку, де є жалоба, якби це було їм потрібно для їхніх справ. Підписали ви умову?

      Кіт похитав головою.

      – Тоді я шкодую вас, товаришу. У країні бракує харчів. Вони виставлять вас, як тільки доберуться до Давсона. Там люди цієї зими помиратимуть через голод.

      – Вони погодились… – почав Кіт.