Потім Задіґ сказав те саме меншому.
– Хвала Богові, – відповів той. – Я поверну батькові все, що маю, але хотів би, щоб він лишив сестрі те, що я їй дав.
– Нічого ви не повернете, – сказав Задіґ, – а ще одержите тридцять тисяч золотих, бо ви дужче любите свого батька.
Одна дуже багата дівчина дала двом магам обіцянку одружитися і по тому, як кілька місяців брала уроки в одного й другого, вона побачила, що вагітна. Ті обидва хотіли з нею одружитися.
– Я візьму за чоловіка того з двох, – сказала вона, – хто дав мені можливість подарувати імперії громадянина.
– Це я зробив цей прекрасний вчинок, – сказав один.
– Це я маю таку заслугу, – сказав другий.
– Гаразд, – відповіла вона, – я визнаю за батька дитини того, хто зможе дати їй краще виховання.
Вона народила сина. Кожен із магів хотів його виховувати. Із справою подалися до Задіґа. Він звелів прийти обом магам.
– Чого навчатимеш ти свого вихованця? – опитав він першого.
– Я навчу його, – сказав учений, – восьми частин красномовства,[44] діалектики, астрології, демономанії;[45] поясню, що таке субстанція й випадок,[46] абстрактне й конкретне, монади й неперевизначена гармонія.[47]
– А я, – сказав другий, – дбатиму, щоб він був справедливий і гідний мати друзів.
Задіґ виголосив:
– Чи ти батько дитині, чи ні, – але ти одружишся з матір'ю.
Весь час до королівського двору надходили скарги на правителя Мідії[48] на ім'я Іракс. То був великий пан, по суті непоганий, але зіпсований від пихи.
Він рідко терпів, щоб йому радили, і ніколи – щоб перечили. Павичі не такі чваньковиті, голуби не такі сласні, черепахи не такі ледачі; він живився тільки брехливою славою та облудними розвагами. Задіґ постановив його виправити. Він надіслав до нього від імені царя одного майстра з музики з двадцятьма співаками й двадцятьма чотирма скрипалями, одного майстра зі страв з шістьма кухарями й чотирьох камергерів, що мусили не відходити від нього. Царський наказ велів непорушно дотримуватись одного розпорядку дня, і от як усе сталося.
Першого дня, щойно прокинувся сласний Іракс, увійшов музичний майстер із співаками й скрипалями, проспівали кантату, яка тривала дві години і в якій що три хвилини ішов приспів:
До чого видатні його заслуги!
Скільки милосердя! Скільки величі!
Ах, до чого повинен пан
Бути задоволений із самого себе!
Після того як виконали кантату, один із камергерів привітав його промовою на три чверті години, в якій вихваляв його саме за ті добрі якості, що ж тому бракувало. Щойно скінчилося привітання, його повели до столу під звуки інструментів. Обід тривав три години; тільки-но розтуляв він рота, щоб говорити, перший камергер виголошував: «Він матиме рацію». А ледве промовляв він якихось