Задіґ відповів йому, як і у випадку з фінансистами:
– Володарю, дайте мені волю й дозвольте, щоб я міг роздавати все, що виставлене було в галереї спокуси: я добре вестиму рахунок, і ви не втратите нічого.
Цар дав йому цілковиту волю. Він відшукав у Серендібі тридцять трьох маленьких горбанів, найогидніших, яких можна було знайти, тридцять трьох найкрасивіших пажів і тридцять трьох найкрасномовніших та найкремезніших бонз.[109] Він дав їм цілковиту волю заходити в покої султанш. Кожен маленький горбань мав для дарунків по чотири тисячі золотих монет, і з першого ж дня всі горбані були ощасливлені. Пажі, що для роздавання мали тільки самих себе, тріумфували тільки наприкінці другого й третього дня. Бонзам було трохи більше роботи, але нарешті тридцять три побожниці віддалися їм. Цар, що крізь щілини в жалюзі бачив усе це, був вражений: із сотні його жінок дев'яносто дев'ять на його очах піддалися спокусі. Лишилася одна, молодесенька, новісінька, до якої його величність ніколи не наближався. До неї підіслали одного, двох, трьох горбанів, що пропонували їй аж до двадцяти тисяч монет; вона була непідкупна й не могла втриматися від сміху на саму думку про те, що ці горбані гадають, ніби гроші зроблять з них кращих. До неї підіслали двох найкращих пажів, вона сказала, що царя вважає кращим за них. На неї наслали найкрасномовнішого з бонз, а потім нейневтомнішого; вона визнала, що перший базікало, а другий взагалі не має жодних чеснот.
– Серце – це все, – говорила вона. – Я ніколи не піддамся ні на золото горбанів, ні на чари молодиків, ні на спокусу бонзи; я кохаю тільки Набуссана, сина Нуссанабового, й чекаю, поки він покохає мене.
Цар себе не тямив від радощів, здивування й ніжності. Він забрав усі гроші, що дали перевагу горбаням і подарував їх прегарній Фаліді, так звали цю молоду особу. Він віддав їй своє серце, – вона того цілком заслуговувала: ніколи квітка молодості не була така блискуча, ніколи чари краси не були такі захопливі. Історична правда не дозволяє замовчати про те, що вона погано робила реверанси, але вона танцювала, як фея, співала, як сирена, й говорила, як грація,[110] – вона повна була талантів і чеснот.
Закоханий Набуссан обожнював її, але в неї були блакитні очі, й це стало причиною величезного нещастя. Був там старовинний закон, що забороняв царям кохати тих жінок, яких греки пізніше називали волоокими.[111] Головний бонза установив цей закон більш як п'ять тисяч років тому: це для того, щоб привласнити собі коханку першого на острові Серендібі царя, наклав цей перший бонза закляття на блакитні очі в основних державних законах. Представники усіх