Приїхавши до свого племені, Сеток почав з того, що став вимагати п'ятсот унцій срібла з одного єврея, якому дав їх при двох свідках; але обидва свідки померли, і єврей, якого не могли викрити, привласнив купцеве срібло, дякуючи Богові за те, що він дав йому змогу ошукати араба. Сеток поділився своїм лихом із Задіґом, що став йому за порадника.
– У якому місці, – спитав Задіґ, – передали ви ваші п'ятсот унцій цьому невірному?
– На широкому камені, – відповів купець, – що біля гори Хорив.
– Яка вдача у вашого боржника? – спитав Задіґ.
– Шахрайська вдача, – відповів Сеток.
– Ні, я питаю вас, чи він людина жвава, чи флегматична, обережна чи нерозсудлива.
– З усіх поганих платників, яких я знаю, – сказав Сеток, – це найжвавіший.
– Гаразд! – сказав Задіґ. – Дозвольте, щоб я оскаржив вашу справу перед судом.
Справді він викликав єврея до трибуналу й так сказав судді:
– Подушко на троні справедливості! Я маю ім'ям мого господаря позивати з цього чоловіка п'ятсот унцій срібла, яких він не хоче повернути.
– Є у вас свідки? – спитав суддя.
– Ні, вони померли, але лишився широкий камінь, на якому відраховано срібло, і коли б ваша величність дозволили послати по цей камінь, я сподіваюся, що він буде свідчити про це; ми, я і єврей, лишимося тут, чекаючи, поки принесуть камінь; по камінь я пошлю коштом Сетока, мого господаря.
– Охоче, – відповів суддя.
І почав розглядати інші справи.
Наприкінці аудієнції суддя спитав у Задіґа:
– Ну що ж, вашого каменя ще нема?
Єврей, сміючись, відповів:
– Навіть якщо ваша величність залишиться тут до завтра, все одно каменя ще не буде: він більше як за шість миль звідси, й треба п'ятнадцять людей, щоб його зрушити з місця.
– Гаразд, – скрикнув Задіґ, – я ж говорив вам, що камінь принесе свідоцтво: раз цей чоловік знав, де він є, значить, він зізнався, що це на ньому відраховано гроші.
Спантеличений єврей мусив швидко в усьому зізнатися. Суддя постановив, щоб, доки він поверне п'ятсот унцій, його прив'язали до каменя і не давали пити і їсти. Гроші невдовзі було виплачено.
Відтоді Задіґ і камінь були в Аравії у великій славі.
Розділ одинадцятий
Вогнище
У захваті Сеток зробив з раба свого близького друга. Він не міг на нього гніватися, як колись цар Вавилона, а Задіґ був щасливий, що Сеток не має дружини. Він побачив, що його господар має природний нахил до добра,