Лона. Але цим співгромадянам нічого не відомо про твою брехню?
Бернік. Брехню?
Лона. Так, брехню, яка триває ось уже п'ятнадцять років.
Бернік. Ти це звеш…
Лона. Я це зву брехнею, потрійною брехнею. Ти обдурив мене, потім Бетті, і нарешті Йогана.
Бернік. Бетті ніколи не вимагала, щоб я виповівся.
Лона. Тому що нічого не знала.
Бернік. Іти не станеш вимагати… Заради Бетті не станеш!
Лона. Ні, я зумію знести глузування, у мене хребет міцний.
Бернік. Йоган теж не вимагатиме. Він дав мені слово.
Лона. Але ти сам, Карстене? Хіба в тебе самого немає потреби покінчити з усім цим обманом?
Бернік. Щоб я добровільно пожертвував своїм сімейним щастям і становищем у суспільстві?…
Лона. Та які ж у тебе права на це все?
Бернік. Протягом п'ятнадцяти років я щодня, крок за кроком, здобував ці права своєю працею і своєю діяльністю на користь суспільства.
Лона. Так, ти чимало потрудився на користь собі й іншим. Ти найбагатша і найвпливовіша людина в місті.
Усім мимоволі доводиться схилятись перед тобою, – ти ж взірець усіх чеснот, незаплямований, бездоганний. Твоя сім'я – взірець для всіх сімей, твоя діяльність… теж для всіх взірець. Але вся ця пишна споруда, і ти разом з нею, стоїте на хисткому ґрунті. Одна мить, одне слово – і ти з усією своєю пишнотою полетиш шкереберть, коли не врятуєшся своєчасно.
Бернік. Лоно, з якою метою ти сюди приїхала?
Лона. Я хочу допомогти тобі зміцнити під собою ґрунт, Карстене.
Бернік. Помста! Ти хочеш помститися! Я це передбачав! Але тобі не вдасться! Тільки одна людина могла б вимовити вирішальне слово, та вона мовчатиме.
Лона. Йоган?
Бернік. Так, Йоган. Якщо хтось інший почне мене звинувачувати, я все заперечуватиму. Я боротимусь не на життя, а на смерть з тим, хто захоче мене занапастити, Повторюю, тобі ніколи це не вдасться. Той, хто міг би мене занапастити, мовчить і… скоро поїде звідси!
Руммель і Вігелан входять з правого боку.
Руммель. Здрастуй, здрастуй, друже! Просимо до нас у комерційне зібрання. У нас, бачиш, сьогодні дебати з приводу залізниці.
Бернік. Зараз ніяк не можу.
Вігелан. На бога, пане консул…
Руммель. Ти повинен, Берніку. Проти нас ціла партія. Редактор Гаммер та інші, які обстоюють приморську лінію, заявляють тепер, що новий проект прикриває приватні інтереси.
Бернік. Ну то роз'ясніть їм…
Вігелан. Наші роз'яснення ні до чого, пане консул!
Руммель. Ні, ні, тобі треба самому появитись. Кого-кого, а тебе ніхто не посміє запідозрити ні в чому такому.
Лона. Слід гадати.
Бернік. Кажу вам, не можу. Я не зовсім здоровий… У всякому разі, дайте мені хоч отямитись…
Ад'юнкт Рерлун входить