Лона. Ми зустріли на площі декого з «високоморальних», вони, видко, страшенно кудись поспішали. Але ж нам ще не пощастило як слід поговорити. Вчора тут були ці три прокладачі нових шляхів, та ще цей пастор.
Гільмар. Ад'юнкт.
Лона. Я його зву пастором… Ну, що ви скажете про мою працю останніх п'ятнадцяти років? Хіба ж не молодець з нього вийшов? Хто б узнав у ньому тепер того навіженого, що втік з батьківщини?
Гільмар. Гм!
Йоган. Ну, Лоно, не вихваляйся надміру.
Лона. Коли ж є чим похвалитись! Та що там! Більше ж я нічого, нічогісінько корисного не зробила. Ну, та тільки завдяки цьому я вже маю право почувати себе не зайвою на світі. Так, Йогане, коли згадаєш, як ми там з тобою починали з чотирма порожніми лапами…
Гільмар. Руками!
Лона. Я кажу – лапами; не дуже чистенькі вони тоді були…
Гільмар. Ух!
Лона. До того ж – порожні.
Гільмар. Порожні? Одначе, скажу я!..
Лона. Що скажеш?
Гільмар. Скажу – ух! (Виходить на терасу.)
Лона. Що це з ним?
Бернік. Не звертай на нього уваги; він останнім часом став такий нервовий. Але, може, ти хочеш оглянути наш садок? Ти ще не була там, а в мене саме вільна година.
Лона. Охоче! Повір мені, в думці я часто переносилася сюди, до вас у садок.
Бетті. Там теж сталися великі зміни – ось зараз побачиш.
Бернік, Бетті й Лона виходять у сад, де й гуляють під час дальших сцен.
Улаф (на дверях тераси). Дядечку Гільмаре! Знаєш, що спитав у мене дядько Йоган? Чи не хочу я поїхати з ним в Америку!
Гільмар. Та куди тобі, дурнику! Ти ж завжди за материну спідницю тримаєшся…
Улаф. А більше не хочу. Побачиш, коли я виросту великий…
Гільмар. Дурниці! У тебе нема серйозної потреби в чомусь такому – в гарті…
Ідуть обоє в глиб саду.
Йоган (Діні, яка спинилась у дверях праворуч, щоб скинути капелюшок і струснути порох з плаття). Як ви розчервонілися від прогулянки.
Діна. Так, це була чарівна прогулянка. Такої чарівної прогулянки ще ніколи в мене не було.
Йоган. Хіба вам не часто доводиться гуляти вранці?
Діна. Доводиться, та тільки все з Улафом.
Йоган. Зрозуміло. Але вас тепер, мабуть, теж більше тягне в садок, ніж лишатись тут.
Діна. Ні, я краще тут лишуся.
Йоган. І я теж. Значить, домовилися – щоранку гулятимем разом.
Діна. Ні, пане Теннесен, не треба цього.
Йоган. Чому? Ви ж обіцяли…
Діна. Так, але добре обміркувавши… Вам не слід зі мною гуляти.
Йоган. Чом же?
Діна. Ви приїжджий, і вам це незрозуміло, але я скажу вам…
Йоган. Що?
Діна. Ні, я краще не скажу вам…
Йоган. Навпаки. Мені ви можете все сказати.
Діна. Ну, я скажу вам: я не така, як інші молоді дівчата. В мені… зі мною… не все гаразд. От вам і не слід…
Йоган. Нічого не розумію. Ви ж не зробили нічого лихого?
Діна. Не я, а… Ні, я нічого більше не казатиму про це. Ви й так дізнаєтесь від інших.
Йоган. Гм!
Діна. А мені самій хотілося б спитати вас про щось інше.
Йоган.