Проби. Вибране. Мишель Монтень

здавалося б, цілком у нашій спромозі знехтувати її або обернути нам на добро. Якщо речі даються до наших послуг, то чому б не відкинути їх або не пристосувати собі на користь? І якщо те, що ми звемо злом або гризотою, само собою ні злом, ні гризотою не є, а тільки наша уява наділяє його цією прикметою, в нашій волі її скасувати. Маючи змогу вибирати, вільні від усякого примусу, ми з якогось дивного безуму віддаємо перевагу найважчій для нас долі й надаємо хворобі, убозтву й ганьбі терпкого й огидного присмаку, хоча могли б зробити цей присмак приємним; адже фортуна постачає нам лише матеріял, а нам належить надати йому обрисів і форми. Отож розгляньмо, чи можна довести, що те, що ми називаємо злом, не є злом саме собою, чи принаймні, хоч би чим воно було, від нас самих залежить надати йому іншого присмаку чи вигляду (що зрештою виходить одно на одно).

      Якби засаднича суть того, чого ми боїмося, мала здатність улазити сама в нашу голову, то вона влазила б однаковим і подібним робом, бо всі люди одного ґатунку і всі наділені десь однаковими знаряддями і змислами для сприймання і думання. Але розмаїтість уявлень, які ми маємо про ті самі речі, показує ясно, що ці уявлення втеплюються в нас згідно з нашими нахилами. Той чи той може випадково побачити їх у їхній достеменній сутності, а тисяча інших сприймають їх у зовсім новій і одмінній подобі.

      Ми вважаємо смерть, нужду та біль за наших найлютіших ворогів. Але хто ж не відає, що та сама смерть, яку одні називають річчю «найстрашнішою з найстрашніших», для інших єдина гавань від житейських турбот, найвище добро у світі, оплот нашої волі, повсюдний і найкращий лік на всі муки? І поки одні чекають у страсі та дрожі її приходу, інші радіють їй дужче, ніж життю; ба більше, нарікають на її надмірну легкість:

      Смерте, чому ти так легко тхорів забираєш?

      Чом би тобі не приймати тільки героїв?

Лукан, IV, 580

      Лишімо осторонь ці такі відважні серця. Теодор відповів Лизимахові, що загрожував його вбити, так: «Що ж, ти звершиш геройський учинок, що під силу і злосливій мусі!» Більшість філософів самі себе рокували на смерть або прискорили її, підпомагаючи їй.

      А скільки ми бачимо простих людей, які перед стратою, та ще й нелегкою, пов'язаною з ганьбою, а часом із тортурами, виявляють, хто з затятості, а хто й із простосердя, такий гарт духу, що в них не спостерігається ані найменшої зміни. Вони упорядковують свої хатні справи, прощаються з приятелями, співають, промовляють до люду, ба навіть платають якісь дотепи і п'ють за здоров'я знайомих, незгірш від Сократа.

      Один стратенець, ведений на шибеницю, сказав, щоб його не провадили цією вулицею, а то ще крамар злапає його за барки: він завинив йому якісь гроші. Інший просив ката, щоб той ненароком не торкнувся його шиї, аби він не затіпався зо сміху, надто він боїться лоскоту. Ще один відповів сповідникові, який прирікав йому, що ще того дня вечерятиме зі Збавителем: «Тоді ідіть туди, отче, за мене, а я сьогодні пісникую». Ще один попросив пити, а що кат напився перший, то стратенець сказав, що після нього вже не питиме з обави