Та млою ночі бог передбачливий
Вповив майбутнє; отож на сміх йому
Рвемось приховане пізнати,
Смертні.
…………………………….Лиш той щасливо, вільно той живе,
Хто б міг сказати будь-коли з певністю:
«Я день прожив, а там – чи хмари
Хай звідусіль нажене Юпітер,
Чи сонцем блисне…»
Дневі радий будь, не турбуйсь майбутнім.
А той, хто вірить цим словам: Оце вам такий доказ: як є ворожба, то є і боги, як є боги, то є і ворожба. Цицерон. Про ворожбу, І, 6, – глибоко помиляється. Куди розумніше висловлюється Пакувій:
Бо тих, хто розбирає мову пташину,
А чужу знає печінку ліпше, ніж: власну,
Можна чуть віщування, та тільки не слухать.
Відоме вміння тосканців вгадувати прийдешність постало так. Один рільник, глибоко орючи землю сохою, побачив, як із неї вилонився Тагет[39], напівбог із дитячим личком і старечою мудрістю. Позбігалися люди. Тагетові промови та повчання збирали і зберігали багато віків; вони, власне, і містили засади та способи цього мистецтва. Отож його розвитку сприяла така гарна знахідка.
Особисто я волів би радше керуватися у своїх справах тим, як упадуть гральні кості, аніж вважати на цю маячню.
І справді, у всіх панствах із республіканським ладом жеребові відводилася чимала роль. Платон, у вигаданій своїй державі, розв'язання багатьох важливих справ віддає на ласку фортуни. Між іншим, він хоче, щоб достойні громадяни женилися за жеребкуванням. Цьому випадковому виборові він надає такої великої ваги, що тільки народжені від таких шлюбів діти, на його переконання, можуть виховуватися на батьківщині, тоді як нащадки кепських громадян підлягають вигнанню. А втім, як хтось із тих банітів, зростаючи, подає добрі надії, його можна вернути на батьківщину; і навзаєм, хто, змужнівши, розчарує своїх батьків, того треба банітувати.
Я знаю людей, які вивчають та пояснюють свої календарі і намагаються нас переконати про їхню правдомовність на підставі поточних подій. Але там усього намішано, з них можна вилущувати і правду, і брехню. Хто ж, цілими днями дротик кидаючи, та не попаде бодай разочок у ціль? Цицерон, Про ворожбу, II, 59. Вони не виростають у моїх очах від того, що іноді виходить по-їхньому. Справедливіше було б виходити з того, що вони завше і повсякчас брешуть. До цього додаймо, що ніхто не веде реєстру їхніх похибок, просто таки незліченних; що ж до справджених віщувань, то їх роздмухують саме тому, що вони незвичайні, неймовірні й чудородні. Ось як Діагор, прозваний недовірком, відповів тому, хто, показуючи йому в Самотракійському храмі приноси з зображеннями людей, які уникнули кораблегину, спитав його: «Диви, ось ти, хто вважає, ніби богів не обходять людські справи, що ти скажеш про стількох людей, урятованих завдяки їхній ласці?» – «Хай і так, – відрік Діагор, –