Верба I. В. Грушевський Михайло Сергійович. // Енциклопедія історії України. – Т. 2. – К., 2004.
Вернадский В. И. Грушевский сделал огромное дело для возрождения украинского народа. // Исторический архив. – 1997. – № 4.
Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. Статті і матеріали. – Нью-Йорк – Київ – Торонто, 1995.
Винниченко В. Відродження нації. – Ч. І—III. – К. – Відень 1920 (1990).
Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 pp. – Т. І—II. – Ужгород, 1930, 1932.
Копиленко О. Л. Нездійсненні мрії і марні уроки. (Михайло Грушевський). // Українська ідея. Постаті на тлі революції. – К., 1994.
Копиленко О. Л. «Українська ідея» М. Грушевського: історія і сучасність. – К., 1991.
Пиріг Р. Життя і діяльність Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924—1934). – К., 1993.
Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ТПУ – НКВД. Трагічне десятиліття. 1924—1934. – К., 1996.
Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія (1918—1920 pp.). – К., 1997, 1999.
Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1999.
Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: Історичні есе-хроніки: В 4-х т. – Харків – Київ. 2008—2010.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. – Т. І—IV. – Прага, 1921—1922.
Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. – Прага, 1928.
Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський. – К., 2005.
«Чесність з собою»
(Володимир Кирилович Винниченко)
Визначний український громадсько-політичний і державний діяч, письменник, публіцист, народився 16(28) липня 1880 р. в м. Єлисаветграді Херсонської губернії в бідній селянській родині. У дитячі роки наймитував, щоб заробити на життя та на сплату за навчання в гімназії. Уже тоді юнак пізнав всієї гіркоти селянської долі – жорстокої поміщицької експлуатації і сваволі, знущання, приниження, образ, духовного спустошення і відчаю. Ці найвразливіші почуття людини, що тільки-но свідомо входить у світ, В. Винниченко – письменник, драматург так зворушливо-переконуюче, вражаюче-натуралістично передасть через емоції і думки героїв своїх літературних творів. Ніколи не забуде їх і В. Винниченко – політик.
До 1899 р. юнак навчався в гімназії м. Єлисаветграда, а у 1900 р. екстерном склав іспити на атестат зрілості в гімназії м. Златополь. У 1901 р. В. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету. Під час навчання брав активну участь в українському національному русі, належав до членів Київської громади, став одним із членів Революційної української партії. У грудні 1902 р. В. Винниченко був учасником І з'їзду РУП у м. Києві, на якому його було обрано до керівних органів партії.
За дорученням партії активно проводив пропагандистську роботу серед робітників Києва і селян Полтавщини, спрямовану на викриття національної і соціальної політики російського самодержавства в Україні. У 1902 р. за антиурядову революційну діяльність В. Винниченко був заарештований та виключений з університету без права навчання у будь-якому іншому навчальному