Підсумок: першим і головним наслідком так званих «національно-визвольних змагань українського народу», тобто погромницького селянського руху, спровокованого та організованого Українською Центральною Радою, стала тотальна руйнація укладу життя мільйонів людей, укладу, який так-сяк складався впродовж попередніх століть.
Обмеження четверте, яке жорстко сковувало політичний маневр Скоропадського та його прихильників, – патологічна нездатність українських націонал-соціалістів до осмисленої державної діяльності, їх нездатність зрозуміти суть і призначення держави, їх тотальне, всеосяжне нехтування основами права та закону, критично низький рівень освіти й культури взагалі. Вакуум влади мав наслідком таке: «Міністерства зверталися до своїх співробітників через газети…Па місцях державний апарат був практично відсутній. Іноді всю владу УПР у повіті могла представляти одна людина – повітовий комісар. Цим скористалося чимало місцевих діячів. Вони встановлювали свою владу на невеличкій території, створювали збройні загони і забезпечували існування своєму селу, тероризуючи сусідні. Доволі часто це призводило до справжніх боїв між сусідніми селами. Березень та квітень 1918 року в українському селі – це час збройних сутичок між самими селянами та між селянами і великими землевласниками».
Головні прямі наслідки авантюрної, зрадницької, шахрайської та некомпетентної за своєю суттю й змістом зовнішньої та внутрішньої політики українських націонал-соціалістичних вождів були такими:
– тотальне відчуження населення від політики як такої. «Соціально-політичні настрої населення (29 квітня. – Д. Я.) характеризуються пасивним спогляданням за політичною ситуацією, намаганням не стати учасником політичної боротьби, роздробленістю та спробами локальної самоорганізації»,
– «повна дезорганізація транспорту, зв'язку та державного апарату лише поглиблювала цю ситуацію»,
– «основними ідентичностями