Вони ще сиділи за столом, коли принесли пошту. Серед листів був лист для полковника Брендона. Він узяв конверт, поглянув на адресу; вираз його обличчя змінився, і він негайно вийшов з їдальні.
– Що з Брендоном? – спитав сер Джон.
Ніхто не мав і гадки, що з ним.
– Сподіваюся, він не отримав поганої звістки, – сказала леді Мідлтон. – Якщо полковник Брендон підвівся з-за столу, навіть не вибачившись переді мною, значить, трапилося щось украй неочікуване.
Хвилин через п’ять полковник повернувся.
– Сподіваюся, ви не отримали поганих звісток, полковнику? – негайно поцікавилася місіс Дженнінгс.
– Дякую, добродійко, зовсім ні.
– Вам пишуть з Авіньйона? Чи вашій сестричці не стало гірше?
– Ні, добродійко. Це лист із Лондона. Звичайний діловий лист.
– Так чому ж він вас схвилював, якщо він діловий і звичайний? Ні-ні, полковнику, ви нас не обдурите! Доведеться вам у всьому зізнатися.
– Бігме, добродійко! – втрутилася леді Мідлтон. – Що ви таке кажете!
– Може, вам повідомили, що ваша кузина Фанні вийшла заміж? – наполягала місіс Дженнінгс, ігноруючи докір дочки.
– Та ні ж бо, кажу вам.
– О, тоді мені зрозуміло, від кого лист, полковнику. Сподіваюся, вона почувається добре.
– Про кого ви говорите, добродійко? – спитав він, злегка червоніючи.
– О! Ви чудово знаєте, про кого.
– Я дуже шкодую, пані, – сказав полковник, звертаючись до леді Мідлтон, – що отримав цього листа саме сьогодні, він стосується справи, яка вимагає моєї негайної присутності в Лондоні.
– В Лондоні! – вигукнула місіс Дженнінгс. – Але що вам робити там о цій порі року?
– Мені надзвичайно сумно відмовлятися від такої приємної компанії, – продовжував він. – Тим більше, що, боюся, без мене вас до Вайтвелла не впустять.
Для них усіх це був жахливий удар!
– А якщо ви напишете записку економці, містере Брендоне? – засмучено спитала Маріанна. – Може, цього вистачить?
Він похитав головою.
– Ми мусимо їхати, хіба ж можна відкладати, коли все готово?! – вигукнув сер Джон. – Ви поїдете до Лондона тільки завтра, Брендоне, і не сперечайтеся!
– Якби це було так легко! Та не в моїй владі відкласти поїздку навіть на день.
– Ви хоча б трохи розповіли нам про цю справу, – сказала місіс Дженнінгс, – а ми б вирішили – можна її відкласти чи не можна.
– Але ж ви затримаєтеся лише на шість годин, – зазначив Віллоубі, – якщо відкладете від’їзд до нашого повернення.
– Я не можу дозволити собі втратити навіть одну годину…
Елінор почула, як Віллоубі тихенько сказав Маріанні:
– Є люди, які терпіти не можуть пікніків, і Брендон належить до них. Просто він боїться схопити нежить і тому вигадав цю історію, щоб не їхати. Готовий поставити п’ятдесят гіней, що лист він написав сам.
– Аніскільки